флаг

Новини

Місцева схема формування екологічної мережі Чернігівського району Запорізької області

 

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………….. 4

  1. Нормативно-правові засади розробки регіональної (місцевої)

схеми формування екологічної мережі Чернігівського району ……………… 9

  1. Загальний опис складових елементів районної екомережі ………... 33
  2. Природні умови району ……………………………………………… 40
  3. Фізико-географічне районування та ландшафтне різноманіття. Оцінка антропогенної трансформації ландшафтів району …………………. 51
  4. Геоботанічне та зоогеографічне районування ……………………… 57
  5. Біорізноманіття ландшафтних комплексів …………………………. 67

6.1. Зміст і функції поняття «біорізноманіття» …………………… 67

6.2. Біорізноманіття основних ландшафтів району ……………….. 69

6.2.1. Флора та рослинність ………………………………………… 69

6.2.2. Ентомофауна ………………………………………………….. 75

6.2.3. Земноводні та плазуни ……………………………………….. 77

6.2.4. Іхтіофауна …………………………………………………….. 79

6.2.5. Орнітофауна …………………………………………………... 80

6.2.6. Ссавці ………………………………………………………….. 84

  1. Землі, що можуть входити до складу екомережі району ………….. 87

7.1. Території та об’єкти природно-заповідного фонду району …. 94

7.2. Рекреаційні та курортні землі …………………………………. 96

7.3. Лісові землі ……………………………………………………... 96

7.4. Землі водного фонду …………………………………………… 98

7.5. Водно-болотні угіддя. Заболочені землі …………………….. 103

7.6. Деградовані й малопродуктивні сільськогосподарські землі .103

7.7. Об’єкти культурної спадщини ……………………………….. 104

  1. Експлікація земель району, що можуть бути віднесені до складу місцевої екологічної мережі …………………………………………………. 112
  2. Соціально-економічна характеристика району. Населення ……… 114
  3. Методичні підходи до складання ескізних картографічних матеріалів, картографування структурних елементів місцевої схеми екологічної мережі району …………………………………………………... 120

10.1. Вибір картографічної основи, структура картографічних матеріалів ……………………………………………………………………... 120

10.2. Картографування та характеристика структурних елементів місцевої схеми екомережі району …………………………………………… 123

  1. Загальна характеристика головних структурних елементів

місцевої схеми екомережі району …………………………………………… 128

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………... 141

 

 

 

ВСТУП

 

У 1992 р. на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (Самміт «Планета Земля») була ухвалена Програма дій «Порядок денний на ХХІ століття» або «Agenda 21» (2000). Вона надала політичної чинності сталому розвитку – концепції раціонального використання планетарних природних ресурсів  на тривалий термін. У червні 2007 р., через 5 років після цього самміту, відбулася спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН, яка розглянула досягнення урядів, міжнародних агенцій, неурядових організацій і громадськості з виконання зазначеної Програми. На цій зустрічі, відомій, як «Ріо+5» (2000) були підсумовані досягнення, набутий досвід та поставлені нові завдання. На основі документів цих двох найважливіших форумів сучасності щодо збереження довкілля на Землі, була розроблена «Програма сприяння сталому розвитку в Україні» (2000). Для Запорізької області серед її багатьох важливих положень слід виділити наступні:

  1. Сприяння сталому розвитку населених пунктів.
  2. Врахування питань навколишнього середовища і розвитку в процесі прийняття рішень.
  3. Комплексний підхід до планування і раціонального використання земельних ресурсів;
  4. Сприяння сталому розвитку сільського господарства та розвитку сільських районів
  5. Збереження біологічної різноманітності.

Зважаючи на те, що економічний розвиток будь-якої держави неможливий без певних природних ресурсів, саме останні упродовж всієї цивілізації піддаються найсуттєвішому впливу з боку людини. У той же час при їх використанні, яке включає: видобуток та переробку, утворюється, окрім необхідної продукції, певна кількість шкідливих для довкілля та здоров`я людей речовин. При цьому відбувається деформація біотичних зв`язків між організмами, порушується структура природних екосистем, а у степовій зоні – їх заміна збідненими агроценозами на великому просторі. Все це, укупі з негативним впливом інтенсивного промислового та сільськогосподарського виробництва на мікробоценози, а також на абіотичні фактори, змінює інтенсивність колообігу енергії та речовин (Одум, 1975) та сприяє зникненню фонових видів.

Останнім часом відбулося переосмислення причин уразливості багатьох організмів, які призвели до скорочення біологічного різноманіття (Уилкокс,1983; Жирмунский, Кузьмин, 1990; Волох, 2004). Загалом такими можна вважати наступні глобальні екологічні процеси:

  • фрагментація екосистемного покриву і формування біогеографічних островів в індустріальному й аграрному ландшафті;
  • уніфікація рослинного покриву біоти, згладжування зональних і провінційних меж, конвергентні явища у складі і структурі біоти географічно віддалених районів, прояв симетрії в поширенні організмів;
  • збіднення або збагачення біот, флор, фаун та трансформація флористичних і фауністичних комплексів;
  • посилення біотичного обміну і перемішування біот, синантропізація флори і фауни, а також трансформація структури ареалів окремих видів.

Зараз, у контексті збереження біологічного різноманіття, чи не найважливішими негативними екологічними наслідками впливу інтенсивної господарської діяльності людини у Запорізькій області стали:

1)      трансформація середовища до неможливості існування багатьох представників аборигенної флори та фауни;

2)      інсуляризація – розділення ареалів багатьох організмів непридатними для їх мешкання середовищами.

Саме на їх усунення спрямоване створення екологічної мережі, у межах якої мають бути відновлені втрачені раніше екосистемні характеристики.

Біологічне різноманіття є національним багатством України, яке забезпечує екосистемні та біосферні функції живих організмів, їх угруповань, а також формує середовище життєдіяльності людини. Між тим територія Запорізької області охоплює ландшафти, які у ХХ ст. були піддані значній трансформації. Це спричинило катастрофічне знищення всієї степової біоти та її багатьох керівних компонентів, а у  більшості місць домінуючими стали агроценози, які дуже відрізняються від типових степових біоценозів (Докучаев, 1951; Кириков, 1983). З екологічної точки зору для них характерні такі особливості:

  • Мале флористичне різноманіття рослин, що належать до дуже обмеженої кількості родин (злаки, складноцвіті, бобові, хрестоцвіті, гречкові, гарбузові, пасльонові тощо).
  • Домінування однорічних рослин з обмеженою людиною щільністю розташування на певній площі.
  • Значна подібність агроценозів між собою завдяки районуванню певних сортів рослин і використанню єдиних технологій вирощування.
  • Обмеження людиною кількості консументів всіх порядків, наслідком чого є низьке біологічне різноманіття штучних екосистем.
  • Внесення в природне середовище у значній кількості мінеральних добрив та пестицидів, які включаються у колообіг речовин, формують їх нові комбінації, до яких аборигенні рослини та тварини не встигають або взагалі не можуть адаптуватись.
  • Безперервне управління агросистемами, метою якого є поліпшення ефективності сільськогосподарського виробництва, створює значний негативний вплив на степові організми та сприяє їх зникненню.
  • Надання агроценозам нехарактерної для більшості організмів степової зони ритміки всіх життєвих процесів, що визначається технологією вирощування сільськогосподарських культур, а не біологічними вимогами рослин та тварин (Волох, 2004).
  • Завдяки високої залежності сільськогосподарського виробництва від водних ресурсів, всі агроландшафти виявляються вбудованими в річкові басейни і негативно впливають на стан водно-болотних екосистем.

Нажаль, і сьогодні біологічне різноманіття втрачається під час забудов, розорювання землі, меліорації, спорудження водосховищ, створення мереж транспортної інфраструктури та здійснення інших видів господарської діяльності. Екологічно небезпечними стали околиці Запоріжжя, Бердянська, Мелітополя та інших населених пунктів, зайнятих полігонами побутових та промислових відходів, і навіть прибережні зони водойм. Скорочуються та зникають території, зайняті природною рослинністю та заселені аборигенними тваринами, що призводить до втрати гено- та ценофонду. Тому збереження біологічного різноманіття, як результату багатовікової еволюції, у Запорізькій області потребує значних зусиль. Виходячи із зазначеного, можна сформулювати наступні концептуальні положення формування регіональної екологічної мережі:

  1. У зв`язку з трансформацією біоти на переважній частині Запорізької області, зберегти біологічне розмаїття можна лише в деяких небагатьох місцях.
  2. Зважаючи на загрозу інбридінгу, як наслідку географічної ізоляції, а також подальшого вимирання представників аборигенної флори та фауни, доцільно об`єднати осередки найвищого видового розмаїття між собою коридорами, які створять екологічну мережу.
  3. Основними складовими структурними елементами екологічної мережі слід визнати: а) території природно-заповідного фонду; б) водно-болотні угіддя, водоохоронні зони та прибережні захисні смуги; в) ліси будь-якого походження; г) інші природні території з вцілілими природними ландшафтами; д) непродуктивні землі сільськогосподарського призначення, де виявлені організми, яких занесено до Червоної та Зеленої книг України.
  4. З метою створення умов для збереження різноманіття аборигенних видів рослин, тварин і фітоценозів, надати особливого значення відтворенню зональних ландшафтів.
  5. Враховуючи досить малу площу залишків вцілілих природних екосистем, доцільно провести демутацію деяких порушених біоценозів і залучити їх до екологічної мережі.
  6. Для зменшення негативного впливу різних чинників переважно антропогенного характеру, слід визнати необхідним створення навколо екологічної мережі буферної зони з особливим режимом природокористування.
  7. З метою забезпечення охорони міграційних шляхів риб, птахів та ссавців (кажани, дельфіни), а також місць їх зимівлі та відтворення, включити до екологічної мережі водні, водно-болотні, лісові та інші угіддя, що найбільш відповідають біологічним вимогам зазначених організмів.
  8. Сформувати відповідну структуру в системі Міністерства екології та природних ресурсів України, яка буде вести моніторинг екологічної мережі на території області та опікуватись її станом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Нормативно-правові засади розробки регіональної (місцевої) схеми формування екологічної мережі Чернігівського району

 

Належна охорона довкілля, раціональне використання природних ресурсів в умовах нарощування антропогенних навантажень і зростання розвитку суспільного виробництва забезпечується відповідним організаційно-правовим регулюванням.

Екологічна мережа – єдина територіальна система, з ділянками природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів (далі - елементи) екологічної мережі - природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.

Розбудова екомережі передбачає створення екологічних мереж не лише з метою підтримки екологічного балансу, але і рекреації, водоохоронних функцій, оптимізації структури сільськогосподарського землекористування, відновлення занедбаних, екологічно безперспективних земель і збільшення продуктивності природних ресурсів.

Екологічна мережа є комплексною, багатофункціональною природною системою, до основних функцій якої належить збереження біорізноманіття, стабілізація екологічної рівноваги, підвищення продуктивності ландшафтів, покращення стану довкілля, перехід до збалансованого розвитку регіону і формування належних природних умов комфортної життєдіяльності населення.

На сьогодні система державного законодавства сформована на базі основного нормативного документа – Конституції України (№ 254к/96-ВР, 28.06.1996 р.) та прийнятих відповідно до неї галузевих правових документів. Державне природоохоронне законодавство включає Закони України, Кодекси, Постанови Верховної Ради України, Укази Президента та Постанови Кабінету Міністрів, накази Мінприроди, листи, накази, рішення, розпорядження галузевих установ та локальні нормативні акти обласних та міських державних адміністрацій.

Національна екологічна мережа включає елементи державного і місцевого значення, які визначаються за науковими, правовими, технічними, організаційними та фінансово-економічними критеріями. Дійовим поштовхом для розроблення її основних засад стала Програма дій з подальшого впровадження «Порядку денного на ХХІ століття» («Rio+5») 1997 р. Саме в ній було вказано, щоби уряди і міжнародне співтовариство належними чином:

  • вжили заходів з метою збереження і заощаднення генетичних ресурсів видів і екосистем для забезпечення сталого управління біологічною різноманітністю;
  • ратіфікували Конвенцію про біологічну різноманітність та забезпечили повне і неухильне виконання цієї Конвенції, включаючи рекомендації відносно збереження сільськогосподарських біологічних ресурсів і Джакартський мандат із збереження, а також сталого використання морської і прибережної біологічної різноманітності;
  • виявили необхідну підтримку включенню заходів, здійснюваних з метою збереження біологічної різноманітності і сталого використання біологічних ресурсів в національні плани розвитку.

У рамках реалізації Програми «Rio+5» Верховною Радою України було прийнято Закон України “Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різноманіття” (1994). Він передбачає розробку національної стратегії, а також програми збереження і сталого використання біологічного різноманіття. При цьому особлива увага надається природоохоронним об`єктам або всім іншим територіям, які представляють значну біоценотичну цінність. Згідно цього Закону, Україна зобов`язується приймати заходи щодо використання біологічних ресурсів для запобігання або зведення до мінімуму несприятливого впливу на біологічне різноманіття, а також  відновлювати його у деградованих районах. Одним з цих заходів є система національної екологічної мережі, ідею про створення якої вперше було висвітлено в Постанові Кабінету Міністрів України «Про Концепцію збереження біологічного різноманіття України» від 12.05.1997 р. за N 439. Згідно неї, основними напрямами збереження біологічного різноманіття в України було визнано:

  • збереження прибережно-морських та морських, річкових і заплавних, озерних та болотних, лучних і степових, лісових та гірських екосистем;
  • оздоровлення агроландшафтів та інших територій інтенсивного ведення господарської діяльності;
  • збереження видів та популяцій;
  • створення національної екологічної мережі.

У наступні роки Верховною Радою України було ухвалено ряд законів, а  Кабінетом Міністрів – відповідних постанов, які стали основою для розроблення Законів «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» у 2000 р. та «Про екологічну мережу України» у 2004 р. Найважливіше значення для створення правової основи щодо національної екологічної мережі мали Закони України:

  • Про охорону навколишнього природного  середовища (1991 р.);
  • Про рослинний світ (1991 р.);
  • Про природно-заповідний фонд України (1992 р.);
  • Лісовий кодекс України (1994 р.);
  • Водний кодекс України (1995 р.);
  • Земельний кодекс України (2002 р.);
  • Про тваринний світ (2002 р.).

В Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» висвітлені основні завдання збереження довкілля, якими визнано:

1) регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів;

2) забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

3) збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

У цьому документі також проголошено основні принципи охорони природи, які лежать в основі державної політики України. Серед чотирнадцяти (14) з них, такими, що мають відношення до збереження біологічного різноманіття, можна визнати такі:

а) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

б) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

в) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

г) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

д) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Досить важливою в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» є стаття 4, яка визначає пріоритетне право власності народу України на природні ресурси, що реалізується на основі Конституції України. У зазначеному документі також перераховано об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища (стаття 5), якими визнано: навколишнє природне середовище, природні ресурси (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Згідно статті 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог. Останні передбачають:

  • раціональне і економне використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;
  • здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;
  • здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;
  • застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення;
  • збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;
  • здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб.

З точки зору збереження біологічного різноманіття та формування екологічної мережі, велике значення має ХІІ-й розділ Закону України «Про охорону навколишнього  природного  середовища», який присвячено природним територіям та об'єктам, що підлягають особливій охороні. Саме вони у Запорізькій області є найважливішими осередками екологічної мережі, оскільки мають найбільшу біоценотичну цінність. Зазначені території включають: структури природно-заповідного фонду України (державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та заповідні урочища), а також курортно-лікувально-оздоровчі та рекреаційні зони.

Загалом Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища українського народу. Він також є основою для розроблення інших законів екологічного спрямування і правовим фундаментом для формування національної екологічної мережі.

Серед них найбільш суттєвим є «Земельний кодекс України» (2002 р.), який розкриває суть земельних відносин, гарантує право власності на землю та визначає особливості використання земельних ресурсів в нашій державі. До важливих принципів земельного законодавства (стаття 5) віднесено забезпечення: раціонального використання та охорони земель, а також пріоритету вимог екологічної безпеки.

Згідно цього Закону, за основним цільовим призначенням землі України поділяються на десять (10) категорій (стаття 19), серед яких для формування екологічної мережі найбільшу цінність мають: землі природно-заповідного, рекреаційного, історико-культурного призначення, а також  землі лісового та водного фондів.

Виключно важливе значення для формування екологічної мережі має глава 7 «Земельного кодексу України», у якій йдеться про землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. В ній дано визначення та склад земель зазначеної категорії, а також описано порядок їх використання, а також земель іншого природоохоронного призначення. До останніх включено: земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, а також ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.

Глава 11 «Земельного кодексу України» розкриває особливості використання та охорони земель лісового фонду. Зокрема у Запорізькій області до нього належать як вкриті лісовою рослинністю, так і не вкриті нею, які надані у користування лісовому господарству. За цим Законом з лісового фонду виведено: полезахисні лісові смуги, захисні насадження на смугах відводу залізниць, автомобільних доріг, каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів. Означені зміни законодавства негативно вплинули на збереження довкілля та біологічного різноманіття, тому що лісові угіддя є місцями мешкання та тимчасового перебування багатьох організмів. Лишившись законодавчого захисту, багато з штучних лісонасаджень було знищено взагалі.

У 12-й главі зазначеного вище Закону йдеться про землі водного фонду, до якого належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

З метою збереження водності річок, морів, озер і водосховищ, а також з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження, «Земельним кодексом України» (стаття 60) встановлені прибережні захисні смуги. Їх ширина коливається у межах 25-100 м і залежить від  розмірів водойм. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Статтями 61 та 62 були встановлені певні обмеження у використанні земельних ділянок в межах цих смуг. Зокрема вказується на те, що:

  1. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
  2. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Всі лісонасадження і прибережні захисні смуги вони мають виключно важливе значення при формуванні національної екологічної мережі.

Стаття 96 «Земельного кодексу України» зобов'язує всіх землекористувачів додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля та дотримуватися  обмежень, пов'язаних з встановленням  охоронних та санітарних зон. Вони створюються (статті 112-113): 

а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;

б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти;

в) навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.

Але чи не найбільше значення для формування екологічної мережі має  розділ VI «Земельного кодексу України», який присвячено охороні земель. В ньому визначені: поняття, завдання, зміст і порядок охорони земель. Більш широко вони розкриті у розділі VII «Управління в галузі використання та охорони земель», де йдеться про моніторинг, контроль за використанням та охороною земель, а також про державний земельний кадастр.

Нажаль, при оцінці земель, останні розглядаються переважно як природний ресурс і засіб виробництва в сільському і лісовому господарстві. При цьому використовуються лише економічні показники, що характеризують їх продуктивність, ефективність використання та дохідність з одиниці площі у грошовому еквіваленті (стаття 200). Натомість, дотепер у нашому законодавстві не знайшов застосування екосистемний підхід, який би  враховував   протиерозійне, рекреаційне, санітарно-гігієнічне, мисливське та біоцентичне значення певних угідь. Звичайно, що це створює певний супротив найбільш дієвої частини суспільства, яка через органи місцевого самоврядування та Верховну Раду впливає на розроблення та прийняття відповідних законів екологічної спрямованості.

Важливе значення для збереження біологічного різноманіття має Лісовий  кодекс  України (1994 р.), завданням якого  є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, а також раціонального використання   лісових ресурсів. Згідно зазначеного документу, всі ліси в Україні є власністю держави. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом. Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на ресурси державного і місцевого значення (стаття 7).

Користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування вони надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи  для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею. У тимчасове користування вони надаються за погодженням з постійними лісокористувачами для  зазначених вище цілей  тривалістю  до двадцяти п'яти років (стаття 9).

Постійні та тимчасові лісокористувачі мають право (стаття 18): на ведення у встановленому порядку лісового господарства, а також на першочергове використання лісових ресурсів та  земельних ділянок лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та його органами на місцях, іншими спеціально уповноваженими державними органами, місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування відповідно до законодавства України (стаття 26).

Державні органи та постійні лісокористувачі, які здійснюють планування, організацію, ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів зобов'язані забезпечувати: збереження лісів, охорону їх від пожеж, захист від шкідників і хвороб, а також посилення водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою охорони здоров'я людей і поліпшення навколишнього природного середовища.

Ліси Запорізької області за екологічним і господарським значенням відносяться до першої групи, оскільки всі вони виконують переважно природоохоронні функції (стаття 36).

За «Лісовим кодексом України», постійні лісокористувачі та орендарі лісових угідь можуть використовувати їх для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт (статті 71-76). Всі ці дії, як і проведення лісогосподарських заходів, повинні здійснюватися з урахуванням збереження сприятливих умов для життя диких тварин. Порядок використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях визначається відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (1992).

Всі природні ліси Запорізької області, що вціліли лише в заплаві Дніпра, відзначаються значною біологічною різноманітністю і є важливими осередками мешкання багатьох тварин та  рослин. Нажаль вони дуже потерпають від пожеж та самовільних рубок, які здійснюються усупереч українському законодавству. Досить цінними, з точки зору включення до екологічної мережі, є штучні ліси, які також відрізняються багатим видовим складом деревостанів, трав`яних рослин та тварин.

Велике значення у формуванні екологічної мережі належить таким інтразональним ландшафтам, як водойми. За «Водним  кодексом  України» (1995 р.), вони є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. В умовах зростання антропогенних навантажень на довкілля, виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту. Тому «Водний кодекс»  спрямований на формування водно-екологічного правопорядку і забезпечення екологічної безпеки населення України, а також більш ефективного, науково обґрунтованого використання вод та їх охорони від забруднення, засмічення та вичерпання.

До водного фонду належать (стаття 3):

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Для створення національної екологічної мережі велике значення мають землі водного фонду (стаття 4), які зайняті:

  • морями, річками, озерами, водосховищами, ставками, болотами та островами;
  • прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;
  • гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
  • береговими смугами водних шляхів.

Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом на основі державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (стаття 13). На території Запорізької області знаходяться водойми, що відносяться до двох басейнів – Дніпра та Азовського моря (Географічна енциклопедія, 1989-1991). Моніторинг та контроль за використанням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів, який полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства, здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами та громадськими організаціями охорони навколишнього природного середовища (статті 19-22 ).

Оскільки вода є важливим державним та екологічним ресурсом, від якого дуже залежить стан природних та штучних екосистем, для забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки досить важливою є глава 8 «Водного  кодексу  України». В ній розкриваються основні положення стандартизації і нормування в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (статті 34-40). Досить важливим у зазначеній главі є регулювання скидання у водні об'єкти речовин, що забруднюють довкілля, та встановлення для них відповідних екологічних нормативів якості води та гранично допустимих концентрацій забрудників. 

Залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі. До великих у Запорізькій області належить лише Дніпро, басейн якого розташований у Лісовій, Лісостеповій та Степовій зонах, а також має площу водозбору понад 50 тис. кв. км.  Більшість річок області належить до середніх та малих з незначною площею водозбору. З метою охорони водності останніх (стаття 80) забороняється:

1) змінювати рельєф басейну річки;

2) руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;

3) випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків та перепусків;

4) зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;

5) розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;

6) проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок;

7) надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, зобов`язані здійснювати комплексні заходи щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення та засмічення (стаття 80-81).

Водні об'єкти є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування, яке може бути постійним та тимчасовим. Згідно  «Водного кодексу України», у постійне користування їх надають водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування можуть надаватись  лише земельні ділянки прибережних смуг відведення, захисних та берегових смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт (стаття 85).

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Вони встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) і мають відповідну ширину з особливим режимом природокористування. (стаття 88). Це робить їх виключно цінними структурами екологічної мережі. Водні об'єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об'єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про природно-заповідний фонд України".

Але загалом усі водойми підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища  (стаття 95).

Суттєве значення у екологічній мережі мають найменш трансформовані ландшафти Запорізької області, більшість з яких відноситься до природно-заповідного фонду України. Доцільність та необхідність встановлення щодо таких територій особливого статусу розкрита в Законі України «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.). Саме цей документ української спільноти визначає правові основи організації, охорони, та ефективного використання найбільш цінних об`єктів природи у нашій державі.

Згідно статті 3 зазначеного Закону, до природно-заповідного фонду (далі  – ПЗФ) України належать:

  • природні території та об'єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;
  • штучно створені об'єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Окрім заповідників, природних та ландшафтних  парків, всі інші структури можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.  Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу. Натомість, території регіональних ландшафтних парків, буферні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки,а також парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у державній, так і в комунальній, колективній чи приватній власності (стаття 4). У той же час, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, створені до прийняття цього Закону, не підлягають приватизації. У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання. Ці положення мають принципове значення при формуванні екологічної мережі.

Законом України «Про природно-заповідний фонд України» до земель природно-заповідного фонду віднесено ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. Вони є структурами комплексної охорони, де забороняється будь-яка діяльність, що може негативно впливати на їх екологічний стан. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження в обсязі  і протягом строку, встановленого законом або договором (стаття 7).

Збереження територій та об'єктів ПЗФ забезпечується шляхом: встановлення заповідного режиму, організації моніторингу за їх станом, проведення досліджень для розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання, впровадження всебічних заходів з охорони,  проведення екологічних експертиз, а також здійснення державного та громадського контролю за додержанням вимог законодавства (стаття 8).

Території та об'єкти ПЗФ можуть використовуватися: у науково-дослідних, природоохоронних, рекреаційних цілях та освітньо-виховних цілях, а також для потреб моніторингу довкілля. На території певних об'єктів також може проводитись: заготівля лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство тощо, але за умови, що така діяльність не суперечить їх цільовому призначенню (стаття 9).

Загальне державне управління територіями та об`єктами ПЗФ здійснює центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, хоча іноді цю функцію покладають на його спеціальні підрозділи. Управління природними та біосферними заповідниками, національними природними та регіональними ландшафтними парками, ботанічними садами, дендрологічними і зоологічними парками державного значення здійснюється їх адміністраціями. Управління деякими територіями та об'єктами ПЗФ покладено на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. Певна роль у цьому процесі відводиться об'єднанням громадян (статті 11-13).

Порушення законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

Досить важливими для формування екологічної мережі є Закони України «Про рослинний світ» (1991) та про «Про тваринний світ» (2002). Їх завданням є регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення диких  рослин і тварин, а також  їх угруповань і місцезростань. Ці документи містять основні вимоги до охорони, використання та відтворення органічного світу, які включають наступні положення:

  • збереження природної просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності об'єктів рослинного та тваринного світу;
  • забезпечення умов збереження всього видового і популяційного різноманіття рослин і тварин;
  • науково обґрунтованого, невиснажливого використання ресурсів;
  • здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу господарської діяльності на рослинний та тваринний світ;
  • здійснення заходів щодо охорони та відтворення диких рослин і тварин;
  • регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення об'єктів рослинного і тваринного світу.

         Зазначеними Законами України було визначено право власності на  об'єкти рослинного та тваринного світу, а також права та обов'язки громадян у галузі охорони, використання і відтворення їх ресурсів. Для правового обґрунтування національної екологічної мережі виключно принципове значення мають розділи IV обох Законів, які розкривають особливості охорони рослинного та тваринного світу. В них йдеться про зміст та шляхи збереження видового розмаїття рослин та тварин в Україні. Серед останніх у сенсі розробки даної Програми є наступні:

а) формування екологічної мережі, створення державних заповідників, заказників і визначення інших природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні;

б) встановлення особливого режиму охорони видів рослин та тварин, занесених до Червоної книги України;

в) розроблення і впровадження програм щодо збереження та відтворення видів диких тварин, які перебувають під загрозою зникнення.

Цими ж Законами встановлена відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони, використання, відтворення рослинного та тваринного світу, що також видається доцільним для досягнення поставленої мети.

Важливе значення для розвитку свідомості громадян щодо необхідності створення екологічної мережі мала Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Зелену книгу України» (2002). В ній зазначено, що: «Зелена книга» є основою для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угруповань. Охорона останніх спрямовується на збереження їх ценотичної структури, популяцій рідкісних видів та умов місцезростання. Вона забезпечується шляхом установлення їх особливого правового статусу та створення біосферних заповідників, інших об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі транскордонних, а також запровадження особливих видів режиму збереження.

Загалом юридичною основою для створення екологічної мережі став Закон «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», затвердженої Верховною Радою України  у 2002 р. Програма була розроблена з метою вдосконалення вітчизняного екологічного законодавства та з врахуванням рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.). Остання є фундаментом для формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій  Європи з природним або частково зміненим ландшафтом. Її формування передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом вилучення частини земель з господарського використання, відновлення їх  природного різноманіття та надання відповідного охоронного статусу.

Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково  змінені природні ландшафти. Але сучасний стан природних  ландшафтів України і Запорізької області зокрема лише частково відповідає критеріям віднесення їх до Всеєвропейської екологічної мережі. Території та об'єкти ПЗФ, а також курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші природні території становлять порівняно незначну частину нашої області. Наявна площа та територіальна структура земель, що підлягають особливій охороні, дають певні підстави для їх віднесення до територіальної системи з певними ознаками екологічної мережі. Проте їх частка  в  загальній площі території України та Запорізької області досить мала. Тому Законом «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» передбачено:

  1. вилучення земель сільськогосподарського призначення (насамперед деградованих орних земель) внаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням;
  2. вилучення із промислового використання (у видобувній, будівельній та інших галузях виробництва) земельних ділянок,  які втратили природний стан і становлять підвищену небезпеку для збереження навколишнього середовища;
  3. надання переваги відновленню природних ландшафтів як найбільш доцільному виду використання земель, що вибувають із сільськогосподарського використання;
  4. встановлення водоохоронних зон  і прибережних захисних смуг навколо водних об'єктів;
  5. збільшенням території лісів, лісосмуг навколо сільськогосподарських угідь, промислових та житлових зон.

Це продиктовано необхідністю виконання Україною міжнародних зобов'язань у галузі охорони довкілля.

Найважливішими для формування та розвитку місцевих екологічних мереж є: Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (№ 1264-XII від 26.06.1991 р.), «Про природно-заповідний фонд України» (№ 2456-XII від 16.06.1992 р.), «Про рослинний світ» (№ 591-XIV від 09.04.1999 р.), «Про тваринний світ» (№ 2894-III від 13.12.2001 р.), «Про Червону книгу України» (№ 3055-III від 07.02.2002 р.), «Про екологічну мережу України» (№ 1864–IV від 24.06.2004 р.), «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» (№ 2818-VI від 21.12.2010 р.) та ін.; кодекси України – Лісовий (№ 3852-XII від 21.01.1994 р.), Про надра (№ 132/94-ВР від 27.07.1994 р.), Водний (№ 213/95-ВР від 06.06.1995 р.), Земельний (№ 2768-III від 25.10.2001 р.) та ін.

Україна приєдналася до низки базових міжнародних договорів, котрі визначають ідеологію розбудови Всеєвропейської екологічної мережі. Мова, зокрема, йде про Конвенцію про водно-болотні угіддя міжнародного значення, головним чином як середовищ існування водоплавних птахів (1971), Конвенцію про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (1979), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (1979), Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1992), Конвенції про охорону біологічного різноманіття (1994), Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995), Конвенції про охорону та відтворення транскордонних водотоків та міжнародних озер (1999), Європейської ландшафтної конвенції (2005), та ін.

До цього також слід додати двосторонні міжнародні угоди, які уклала Україна з іншими країнами. Таких угод на сьогоднішній день підписано близько 36, з них 14 – міжвідомчі. Україна підписувала відповідні угоди з США, Канадою, Нідерландами, Данією, Німеччиною, Великою Британією, Швейцарією, Молдовою, Білорусією, Угорщиною, Польщею, Болгарією, Словаччиною, Румунією, Грузією, Естонією та ін. Це істотно доповнює можливості національної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, доповнює в контексті приєднання Україною до міжнародних багатосторонніх угод і договорів. Загалом Україна приєдналася до 17 міжнародних природоохоронних конвенцій, 4 протоколів та 1 угоди до них і, таким чином, виступає юридичною стороною щодо їх дотримання та виконання.

Пріоритетною складовою зовнішньої політики держави у сучасному процесі інтеграції України до Європейського Союзу є адаптація законодавства України до такого ЄС. У практичній площині це означає більш високі стандарти екологічної безпеки, необхідність створення оптимальних моделей еколого-правового регулювання, а також тісне міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля, формування відповідних стандартів екологічної безпеки, бо до сьогодні існують очевидні значні відмінності багатьох базових понять в українському та європейському законодавстві.

Формування екологічної мережі місцевого рівня передбачає подальший розвиток природозаповідання, особливо в природних та адміністративних районах, в яких недостатньо репрезентовані природно-заповідні ландшафти. Місцева екологічна мережа сприяє збалансуванню структури землекористування, оптимізації ландшафтно-екологічної структури території, що в свою чергу створить сприятливу екологічну ситуацію та високий рівень комфортності природних просторових умов проживання населення.

При проектуванні місцевої екомережі враховуються ефективність функціонування всіх її елементів. Створення екологічної мережі є поступовим і тривалим процесом.

Необхідно зрозуміти, що зберігання природи, і особливо екоядер поблизу міст, крім свого прямого завдання збереження природних комплексів, може дати  важливі економічні вигоди, сприяти розвитку туризму і відпочинку, екологічному вихованню і екологічній освіті населення.

Екомережа району повинна по можливості максимально об’єднувати природні геосистеми та напівтрансформовані малопродуктивні сільськогосподарські угіддя, неугіддя, ліси, перспективні через відновні сукцесії для повернення їх до природного стану. Охорона збережених природних геосистем: лісових, лучних, водно-болотяних і відновлення трансформованих сприятиме формуванню природного каркасу екологічної безпеки території області, який внаслідок взаємозв’язку між його складниками створює передумови для досягнення екологічної рівноваги.

Оптимізаційні заходи передбачають подальшу інвентаризацію земель та виявлення таких угідь, що підлягають консервації, виведенню з господарського та іншого використання, рекультивації, із подальшим їх включенням у структурно-функціональні елементи регіональної екомережі.

Правовою підставою розробки місцевої схеми формування екологічної мережі районного рівня є:

Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (№ 1264-XII від 26.06.1991 р.), «Про природно-заповідний фонд України» (№ 2456-XII від 16.06.1992 р.), «Про рослинний світ» (№ 591-XIV від 09.04.1999 р.), «Про тваринний світ» (№ 2894-III від 13.12.2001 р.), «Про Червону книгу України» (№ 3055-III від 07.02.2002 р.), «Про екологічну мережу України» (№ 1864–IV від 24.06.2004 р.), «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» (№ 2818-VI від 21.12.2010 р.) та ін.;

Кодекси України – Лісовий (№ 3852-XII від 21.01.1994 р.), Про надра (№ 132/94-ВР від 27.07.1994 р.), Водний (№ 213/95-ВР від 06.06.1995 р.), Земельний (№ 2768-III від 25.10.2001 р.);

Постанова Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 р. № 1196 «Про затвердження Порядку включення територій та об’єктів до переліків територій та об’єктів екологічної мережі»;

«Обласна комплексна програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затверджена рішенням Запорізької обласної ради від 28.03.2013 № 29 (зі змінами та доповненнями), Рішення Запорізької обласної ради від 30.11.2017 № 37 «Про Перелік заходів, спрямованих на охорону та раціональне використання природних ресурсів, які фінансуються за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища місцевих бюджетів у 2018 році», «План заходів на 2016-2018 роки з реалізації Стратегії регіонального розвитку Запорізької області на період до 2020 року», затверджений рішенням Запорізької обласної ради від 25.02.2016 № 2, «Регіональна схема формування екологічної мережі Запорізької області», яка затверджена рішенням сесії Запорізької обласної ради від 31.10.2016 № 3;

«Методичні рекомендації щодо розроблення регіональних та місцевих схем екомережі», затверджені Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 13.11.2009 № 604;

«Науково-методичне забезпечення розробки регіональної програми формування екологічної мережі в межах Запорізької області».

На територіях – складових місцевої схеми екологічної мережі має бути забезпечено проведення спеціальних заходів, спрямованих на запобігання знищенню чи пошкодженню природних ландшафтів, природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх існування, створення належних умов для розмноження у природних умовах та для розселення.

З метою забезпечення виконання природоохоронних функцій щодо збереження територій екомережі рекомендується проведення таких заходів:

1) захист середовища існування тварин під час міграції і зимівлі та створення системи їх охорони;

2) розширення мережі водних об'єктів;

3) створення умов для відтворення різноманіття видів рослин, тварин і фітоценозів у природних зонах;

4) забезпечення охорони водно-болотних угідь міжнародного та місцевого значення;

5) здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на природні комплекси та елементи місцевої екологічної мережі;

6) впровадження системи здійснення природоохоронних заходів для збереження природних комплексів у складі елементів місцевої екологічної мережі;

7) забезпечення збереження популяцій видів рослин і тварин; здійснення спеціальних заходів для забезпечення міграції тварин і рослин в місцях перетину природних і транспортних коридорів.

8) збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі;

9) запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів;

10) дотримуватися умов збереження місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань.

 

 

 

 

 

  1. Загальний опис складових елементів районної екомережі

 

Формування екологічної мережі України є головним завданням екологічної політики України. Це засвідчують концептуальні правові та практичні орієнтири і пріоритети, на які спрямована реалізація даної державної програми. Насамперед, мова йде про створення універсальної природної структури, яка б вирішувала проблеми збереження флори і фауни України. Програма виконує насамперед екологічну функцію, відновлюючи порушені, деградовані, занедбані та інші природні об'єкти і території України. Поліпшення природних умов, безперечно, є основою для планування розвитку народного господарства для поліпшення здоров'я і умов проживання населення України. Воно є основою сталого розвитку як окремих регіонів, так і країни в цілому.

Збалансованість природного середовища, в свою чергу, є умовою невиснажливого раціонального природокористування на значній частині території України. Створюються умови для подальшого розвитку рекреативних валеологічних та туристичних територій і об'єктів, що сприятиме оздоровленню населення, розв'язанню демографічних ситуацій, підвищенню індексу людського життя в цілому.

Екологічна мережа – єдина територіальна система з ділянками природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів (далі – елементи) екологічної мережі: природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.

Екологічна мережа є комплексною, багатофункціональною природною системою, до основних функцій якої належить збереження біорізноманіття, стабілізація екологічної рівноваги, підвищення продуктивності ландшафтів, покращення стану довкілля, перехід до збалансованого розвитку регіону і формування належних природних умов комфортної життєдіяльності населення.

Розбудова екомережі передбачає створення екологічних мереж не лише з метою підтримки екологічного балансу, але і рекреації, водоохоронних функцій, оптимізації структури сільськогосподарського землекористування, відновлення занедбаних, екологічно безперспективних земель і збільшення продуктивності природних ресурсів.

Території та об’єкти екологічної мережі підлягають державному обліку. Такий облік є складовою частиною державного земельного кадастру, державних кадастрів інших природних ресурсів, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, державної статистичної звітності і здійснюється в порядку, що визначений чинним законодавством. Державний моніторинг екологічної мережі передбачає здійснення системи спостережень, спрямованих на оцінку цілісності екологічної мережі, стану природних комплексів і об’єктів у її межах, своєчасне виявлення негативних змін та прогнозування їх можливого розвитку, пов'язаних з цим наслідків, розроблення відповідних прогнозів та рекомендацій щодо формування, збереження та використання екологічної мережі.

Складовими елементами екологічної мережі є природні ядра, екологічні коридори або перехідні зони, відновлювальні райони, буферні зони. Вони визначені лише на структурному рівні, без їх функціонального взаємного узгодження. Міжнародні нормативно-правові документи встановлюють критерії лише для визначення природних ядер. Відповідні критерії для виділення екологічних коридорів, буферних зон, відновлювальних територій на даний час не розроблені.

Формування регіональної екологічної мережі повинне бути узгодженим із створенням національної екологічної мережі України та Всеєвропейської екологічної мережі. Важливою складовою такої гармонізації екологічних мереж є ідентифікація природоохоронних територій за національними та європейськими стандартами.

В Україні сьогодні на загальнодержавному рівні розроблені та законодавчо затверджені головні засади формування національної та регіональних схем екомережі [Шеляг-Сосонко Ю.Р.Формування регіональних схем екомережі (методичні рекомендації), - К.: Фитосоциоцентр, 2004. – 71 с.; Закон України “Про екологічну мережу України” (1864-IV, від 24.06.2004 р.); Закон України „Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” (№ 1989-ІІІ від 21 вересня 2000р.); Пояснювальна записка до проекту Закону України „Про екологічну мережу України” (№ 1864 – IV від 24 червня 2004 р.). – 14 с.].

Стосовно основних структурних елементів екологічної мережі та їх складових, то їх перелік в цілому є цілком визначеним та обґрунтованим. Згідно загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, її складовими є такі базові структурні елементи:

- природний регіон – природно-територіальне утворення значної площі, суцільність якого визначається характерними для нього фітоландшафтними, фізико-географічними, адміністративними та іншими ознаками, що характеризуються типовими та унікальними природними комплексами, різноманітним рослинним і тваринним світом, і яке виконує регіональну екостабілізуючу роль. Природні регіони – це території, що мають у своєму складі частку територій ПЗФ, що значно перевищує її середню норму в країні;

- природний коридор – природна або приведена до природного стану ділянка землі чи водної поверхні, яка на різних рівнях організації екологічної мережі забезпечує для природного середовища умови безперервності, системної єдності та функції біокомунікації. Природні коридори – території витягнутої форми, що зв'язують між собою природні регіони і складені відносно мало порушеними господарською діяльністю ландшафтами;

- буферна зона - місцевість з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточує найбільш цінні ділянки екологічної мережі та захищає їх від зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини. Буферні зони – території з відносно мало порушеними природними комплексами, що створюються для захисту природних регіонів та коридорів.

Природні регіони, природні коридори та буферні зони у своїй безперервній єдності утворюють мережу, яка об’єднує ділянки природних ландшафтів у територіально цілісну систему. З огляду на функції, площу, видовий склад рослинного і тваринного світу в регіональній екологічній мережі виділяються елементи міжнародного, загальнодержавного (національного) та місцевого значення. Природні регіони формуються на територіях, що мають у своєму складі об’єкти природно-заповідного фонду, частка яких значно перевищує відповідний показник у цілому по країні, а також інші території, що відповідають умовам, визначеним національним природоохоронним законодавством або міжнародними нормативно-правовими актами – конвенціями, угодами, договорами тощо, і забезпечують збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, особливо ті, що включають середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин.

Природні коридори формуються ділянками природних ландшафтів витягнутої конфігурації, різної ширини, протяжності, форми і з'єднують між собою природні регіони. Природні коридори мають забезпечувати біокомунікації в межах екологічної мережі і підтримувати відповідні умови щодо збереження видів дикої флори та фауни. Буферні зони створюються для захисту природних регіонів і природних коридорів від негативної дії зовнішніх чинників, забезпечення дотримання в їх межах більш сприятливих умов для розвитку і самовідновлення та оптимізації форм господарювання з метою збереження існуючих і відтворення втрачених природних цінностей.

Основу екологічної мережі створюють природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників та національних природних парків, інші значні за площею території, що особливо охороняються і в межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси у найменш порушеному антропогенними факторами стані. Їх називають “ключовими районами” або “ядрами” екологічної мережі. У разі, якщо ключові райони (ядра) екологічної мережі не є суміжними, вони поєднуються в єдину територіальну систему природними коридорами, які формуються за рахунок територій та об’єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що особливо охороняються, а також відновлюваних буферних та сполучних територій екологічної мережі.

Відновлювані території екологічної мережі виділяються на землях, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища та формування екологічної мережі, природні комплекси, які були порушені господарською діяльністю людини, але можуть бути відновлені відповідними заходами щодо їх виведення з господарського обігу, консервації та повернення до стану природних угідь. До відновлюваних територій екологічної мережі включають крутосхили та інші еродовані землі, ділянки з порушеним гідрохімічним та гідрологічним режимами, затоплені кар'єри та інші рекультивовані землі, території, які підлягають повному або частковому залісненню та інші землі.

Буферні території виділяються навколо цінних природних комплексів та природних об'єктів, у разі їх відсутності з метою попередження негативного впливу на них господарської діяльності, яка ведеться на суміжних територіях.

Сполучні території виділяються у разі відсутності територіального поєднання складових екологічної мережі за рахунок територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що особливо охороняються, з метою забезпечення цілісності екологічної мережі. Сполучні території можуть бути суцільними чи переривчастими. Переривчастість сполучних територій не повинна створювати непереборних перешкод для вільної міграції диких тварин та спричиняти інші негативні екологічні наслідки.

Відновлювані, буферні та сполучні території екологічної мережі, які не належать до територій та об'єктів природно-заповідного фонду чи інших територій, що особливо охороняються, резервуються та відносяться до таких територій та об'єктів у встановленому законодавством порядку.

В регіонах, які мають приморське положення, виділяють прибережні морські природні ландшафти (екотони), які являють собою територіально-аквальні природні комплекси, та об’єднують широтні та меридіональні екологічні коридори.

На ескізній картосхемі до складу регіональної екологічної мережі включаються:

1)      території та об'єкти природно-заповідного фонду України – природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, зоологічні та дендрологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, а також морські акваторії Чорного та Азовського морів і зарезервовані для заповідання цінні території та акваторії;

2)      ліси першої та другої групи, що становлять лісовий фонд України;

3)      водні об'єкти - ділянки моря, озера, лимани, водосховища, ставки, річки, а також водоохоронні зони та прибережні захисні смуги вздовж берегів морів, річок та навколо водойм; смуги відведення та берегові смуги водних шляхів; ділянки, призначені для створення водоохоронних лісонасаджень; зони санітарної охорони, виділені у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб; інші землі водного фонду що мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і підлягають особливій охороні;

4)      земельні ділянки водно-болотних угідь, не віднесені до земель лісового та водного фонду, а також земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність;

5)      землі лікувально-оздоровчого та рекреаційного призначення з їх природними ресурсами;

6)      полезахисні лісові смуги та інші зелені насадження, не віднесені до земель лісового фонду;

7)      інші природні території - ділянки степової рослинності, луки, пасовища, кам’яні розсипи, піски, солончаки тощо;

8)      земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

9)      земельні ділянки, які є місцями перебування чи зростання видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

10)     частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання – пасовища, луки, сіножаті тощо;

11)     історико-культурні землі, а також землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для охорони навколишнього природного середовища та збереження біологічного і ландшафтного різноманіття;

12)     радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні – як природні регіони з окремим статусом.

Місцева схема екомережі району включає елементи екологічних мереж різних рівнів – міжнародного (Всеєвропейська екомережа), загальнодержавного (Національна екомережа України), регіонального та локального (місцевого).

 

 

 

 

 

  1. Природні умови району

 

Чернігівський район – адміністративний район у центральній частині Запорізької області. На заході межує з Токмацьким, на півночі – з Пологівським, на сході – з Більмацьким і Бердянським районами, на півдні – з Приморським і Приазовським районами Запорізької області. Площа району – 1200 км2. Районний центр – смт Чернігівка. Населення становить 16 728 осіб станом на 01.05.2018 р. Район утворено 1923 року.

Тектоніка і геологія. Чернігівський район знаходиться на межі стику 2 тектонічних структур: південного схилу Українського кристалічного щита (Приазовський блок), який займає переважну частину території і північного крила Причорноморської западини, представленої в південно-західній частині району. Внаслідок цього в геологічній будові території району беруть участь породи кристалічного фундаменту, що складають нижній структурний поверх, та осадові відклади мезозой-кайнозою, що складають верхній поверх. При цьому останній розділяється на два структурні яруси: нижній – власне мезозой-кайнозойський і верхній – четвертинний (Атлас Запорізької…, 1997; Фізична географія …, 2014).

Район багатий найбільшими родовищами граніту у Запорізькій області: Новополтавським та Стульневським. Родовища сірих, розувато-сірих біотітових гранітів, придатних для виробництва буту і щебеню розташовані поблизу населених пунктів: с. Салтичія, ст. Стульневе, с. Новополтавка. Розвідано Новополтавське родовище апатитів, яке відноситься до найбільших в Європі. Поряд з апатитами розвідано поклади уранових руд (Атлас Запорізької…, 1997).

Гідрогеологія. Описувана територія відповідно до гідрогеологічного районування відноситься до двох гідрогеологічних районів: тріщинуватих вод Українського басейну, а саме його південно-східної частини – Приазовського кристалічного масиву (ПКМ) і Причорноморського артезіанського басейну (Державна геологічна карта…, 2004).

Водоносний горизонт у голоцен-верхньоплейстоценових алювіальних та алювіально-делювіальних відкладах (a, ad Pm-H) розповсюджений у вигляді смуг у заплавах річок і днищах балок, глибоковрізаних у корінні породи. Водовміщуючі породи представлені пісками з прошарками та лінзами глин, мулів, супісками, суглинками; у підошві іноді зустрічається гравій. Глибина залягання рівня ґрунтових вод до 2 м. Водозбагаченість неоднорідна й характеризується питомими дебітами свердловин від 0,01 до 0,84 л/с. Мінералізація води змінюється від 0,9 до 41,1 г/дм3, переважає 1-3 г/дм3. За типом вода хлоридна натрієва і сульфатна магнієво-кальцієво-натрієва. Через низьке водозбагачення, високу мінералізацію та жорсткість води цього горизонту непридатні для централізованого водопостачання, але використовуються населенням для господарсько-побутових потреб, а іноді як питні.

Водотривка товща червоно-бурих глин(N2čb) кіммерійського регіоярусу. Представлена червоно-бурими глинами та розвинута локальними ділянками вздовж розповсюдження мезозой-кайнозойських відкладів, виклинюючись у долинах річок, у Приморській СФцЗ, у межах депресій і вододілів Чернігівсько-Берестовської СФцЗ. Південна межа водотривкої товщі співпадає з межею глинисто-піщаної товщі акчагильського регіоярусу. Потужність її досягає 16,1 м. Ця товща роз’єднує води алювіально-делювіальних відкладів від нижчезалягаючих горизонтів неогену (Приморська СФцЗ), палеогену і крейди (Чернігівська депресія), докембрію (Чернігівсько-Берестовська СФцЗ).

Водоносний горизонт у глинисто-піщаній – (N1gp) товщі сарматського регіоярусу. У межах Чернігівсько-Берестовської СФцЗ водоносний горизонт сарматського регіоярусу розташований окремими локальними ділянками. Представлений різнозернистими пісками, що залягають на кристалічних породах. Ділянки мають обмежене поширення і як окремий водоносний горизонт не розглядаються. Дебіти свердловин дорівнюють 1-2 л/с.

Мінералізація води коливається від 0,8 до 19,3 г/дм3, в основному – 3 г/дм3. За хімічним складом води хлоридно-гідрокарбонатно-сульфатні, магнієво-натрієво-кальцієві та хлоридні натрієві. Підземні води не відповідають вимогам ДСТ 2874-82 «Вода питна» для централізованого водопостачання.

Водоносний горизонт у новопетрівській світі (N1пр) полтавського регіоярусу розвинутий у депресіях Чернігівсько-Берестовської СФцЗ. Водовміщуючими породами є піски різнозернисті каолінисті. Горизонт раніш не вивчався, тому потребує подальшого ретельнішого вивчення.

Водоносний комплекс у еоценових відкладах – (P2). Поширений у депресії Чернігівсько-Стульнівській СФцЗ. Водовміщуючими породами є піски, слабозцементовані пісковики, конгломерати, гравеліти. Рівні підземних вод встановилися на глибині від 11,3 до 43 м від поверхні землі, що становить величину напору в 27-31 м. Питомі дебіти свердловин змінюються від 0,48 до 3,07 л/с. За хімічним складом води хлоридно-сульфатні кальцієво-магнієво-натрієві з мінералізацією 3,8-7,5 г/дм3. Питомі дебіти свердловин змінюються від 0,5 до 2 л/с. За хімічним складом води хлоридно-натрієві з мінералізацією від 10 до 45,9 г/дм3. У водах спостерігався підвищений вміст брому й заліза. Для господарсько-питного водопостачання вони не придатні через високу мінералізацію.

Водоносний горизонт у піщаній товщі верхньокрейдових відкладів2р) розповсюджений у межах Стульнівської та Чернігівської депресій, Чернігівсько-Берестовської СФцЗ. Водовміщуючими породами є піски, пісковики, опоки, в підошві – гравеліти. Потужність цієї товщі досягає 30 м. Підземні води мають вільну поверхню і набувають напору у присхилових частинах долин річок. Горизонт раніше не вивчався, тому потребує подальшого більш ретельного вивчення.

Водоносний горизонт у середньоюрських відкладах (J2) поширений у межах Новомихайлівської депресії в північно-західній частині району, і представлений пісками, аргілітами, алевролітами. Потужність комплексу коливається від 25 до 119 м. Глибина залягання покрівлі водоносного комплексу змінюється від 35 до 110 м. У підошві залягають кристалічні породи, в покрівлі – новопетрівська товща.

Водоносний горизонт напірний. Величина напору досягає 24-74,4 м. Рівень води встановлений у межах 6,8-25,6 м від поверхні землі. Питомі дебіти свердловин становлять 0,02-0,0006 л/с. Коефіцієнт фільтрації дорівнює
0,005-0,23 м/добу. За мінералізацією води слабосолонуваті – 1,3-2,0 г/дм3. За хімічним складом – сульфатні натрієво-магнієві. Горизонт раніш не вивчався, тому потребує подальшого більш ретельного вивчення. При вищих дебітах можливе використання цих вод для господарсько-питного водопостачання.

Водоносний горизонт у тріщинуватій зоні кристалічних порід архей-протерозою та у корі їхнього вивітрювання (AR-PR) розповсюджений по всій площі. Водовміщуюча товща належить до найбільше вивітрілої і тріщинуватої зони кристалічних порід. Питомі дебіти свердловин –
0,008-219,58 м3/добу, при зниженнях 39,5-3,0 м. Якість підземних вод змінюється як за площею, так і з глибиною. Мінералізація підземних вод становить від 0,2 до 11 г/дм3 у межах кристалічного масиву, значно збільшуючись на північному схилі Причорноморської западини, досягаючи 60 г/дм3. За хімічним складом переважають води сульфатні і хлоридно-сульфатні. Води звичайно жорсткі загальна жорсткість – 18-57 мг-екв/дм3. Підземні води не відповідають вимогам ДСТ 2874-82 «Вода питна» для централізованого водопостачання через підвищену мінералізацію. Але у разі відсутності інших джерел води можуть використовуватися для господарсько-питного водопостачання окремими господарствами.

Геоморфологія. Згідно геоморфологічного районування територія Чернігівського району розташована у межах Східно-Європейської геоморфологічної країни, 2 геоморфологічних провінцій: Азово-Придніпровській височині та Причорноморській низовині, 2 геоморфологічних областей: Приазовській височині (на докембрійській кристалічній основі) та Причорноморській акумулятивній лесовій рівнині (на неогеновій основі), 3 геоморфологічних районів: Приазовській похилій розчленованій акумулятивно-денудаційній рівнині, Приазовській вододільній структурно-денудаційній височині та Токмаківській плоскопохилій лесовій рівнині (Атлас Запорізької …, 1997).

Територія Чернігівського району складається з двох геоморфологічних частин: Приазовської височини та Причорноморської низовини.

Приазовська височина займає усю територію району, окрім крайньої західної частини, з абсолютними висотами 100-300 м. Височина має інтенсивну хвилястість, яка обумовлена значним вертикальним і горизонтальним розчленуванням. Північний схил Приазовської височини крутіший і вужчий, а південний – більш похилий і більш видовжений. Тривала водна ерозія розчленувала вододіл і схили підвищення та сформувала на них річкові долини і численні балки, які вироблені у кристалічних породах. У напрямі на північний схід на межі з Пологівським районом простягається таке підвищення, як г. Могила-Токмак (Синя), що здіймається на 307 м над рівнем моря. Пагорб є конусоподібним денудаційним останцем докембрійських кристалічних порід Приазовського тектонічного блока Українського щита. Складений переважно порфіробластичними гранітами приазовського комплексу нижнього протерозою, в яких на деяких ділянках трапляються чарнокіти й ендербіти (Атлас Запорізької …, 1997).

Причорноморська низовина займає західну невелику територію Чернігівського району. Низовина у морфологічному відношенні відповідає слабопохилим рівнинам з нахилом на південь у бік Азовського моря і абсолютними висотами в межах району від 50 до 100 м з поступовим переходом у Приазовську височину. Рельєф низовини переважно слабохвилястий, рівнинність поверхні порушується долинами річок і балок (Атлас Запорізької …, 1997).

Клімат. Клімат Чернігівського району помірно-континентальний із жарким тривалим літом і короткою зимою. Середня температура найхолоднішого місяця (січня) – –5-5,5°С, найтеплішого (липня) – +22-22,5°С. Сума активних температур вище +10°С дорівнює 3000-3200°С. Безморозний період триває 170-180 днів. Навесні заморозки припиняються в середньому в другій половині квітня, найпізніші відмічені в кінці травня. Восени заморозки настають в середньому в другій декаді жовтня, найраніше відмічені в третій декаді вересня (Атлас Запорізької …, 1997).

Кількість опадів за рік в середньому становить 400-450 мм, на північному сході до 500 мм. На територію району взимку проникає континентальне полярне повітря, принесене північно-східними вітрами. Влітку дмуть західні та південно-західні вітри. Середня швидкість вітру сягає від 4 до 5 м/с. Відмічаються часті інтенсивні суховії, які спостерігаються в 70% років (Атлас Запорізької …, 1997).

Поверхневі води. На території Чернігівського району протікають річки: Обитічна, Юшанли, Чокрак, Сасикулак, Курушан, Апанли, Бегим-Чокрак, Каїнкулак, Бандурка, Сисикулак. Всі водні об’єкти належать до басейну Азовського моря.

Обитічна або Обіточна – річка у межах Більмацького, Чернігівського, Бердянського і Приморського районів Запорізької області. Впадає до Обитічної затоки Азовського моря. Річка Обитічна бере початок на південних схилах Приазовської височини, на захід від с. Смирнове (Більмацький район). Тече спершу на південь і (частково) на південний схід, неподалік від с. Андрівка (Бердянський район) повертає на південний захід. Впадає до Азовського моря на південний захід від с. Преслав (Приморський район). Основні притоки: рр. Кільтиччя (ліва); Сасикулак, Чокрак (праві) (Атлас Запорізької …, 1997).

В межах району річка протікає у верхній течії по східній межі. Довжина 96 км, площа водозбірного басейну 1 437 км2. Похил річки 1,8 м/км. Долина переважно трапецієподібна, шириною до 3 км, глибиною 30-40 м. Заплава суха, вкрита лучною рослинністю. Річище звивисте, середня ширина 8-10 м. Живлення снігове та ґрунтове. Характерні весняні повені. Льодостав нестійкий. На території району на річці споруджено Салтичійське водосховище, є ставки для технічного водопостачання, зрошування, рибництва (Географічна енциклопедія …, 1990; Фізична географія …, 2014).

Юшанли – річка в межах Чернігівського, Приазовського, Токмацького та Мелітопольського районів Запорізької області. Ліва притока р. Молочна (басейн Азовського моря). Річка Юшанли бере початок з балки біля с. Квіткове в межах Приазовської височини. Тече переважно на захід, місцями на південний захід, біля с. Маківка (Приазовський район) робить величезний
S-подібний закрут. Впадає до р. Молочна біля північно-східної околиці с. Терпіння (Мелітопольський район). Основні притоки: рр. Сасикулак, Нельгівка (праві); Чокрак (ліва) (Атлас Запорізької …, 1997).

На території району річка протікає у верхній течії. Довжина 94 км, площа водозбірного басейну 545 км². Похил річки 1,8 м/км. Долина трапецієподібна, шириною до 3 км, глибиною до 40 м. Заплава шириною до 200 м, вкрита лучною рослинністю. Річище звивисте, завширшки 5-8 м, на значній протяжності розчищене. У верхів’ях влітку міліє, а інколи пересихає. На річці споруджено Юшанлинське водосховище та кілька ставків. Використовується для зрошування (Атлас Запорізької …, 1997; Ресурсы поверхностных …, 1967; Фізична географія …, 2014).

Чокрак (або Чукрак) – мала річка в межах Чернігівського району Запорізької області. Ліва притока р. Юшанли (басейн Азовського моря). Довжина 10 км, площа басейну 46 км2. Бере початок поруч із с. Красне. Протікає через сс. Панфілівка, Олександрівка, Калинівка. Тече на захід. Впадає в р. Юшанли біля с. Калинівка. Великих притоків річка не має, є лише маленькі потічки, що до неї впадають (Атлас Запорізької …, 1997).

Сасикулак – мала річка в межах Чернігівського району Запорізької області. Права притока р. Юшанли (басейн Азовського моря). Бере початок на північний схід від с. Просторе. Протікає через с. Розівка. До місця впадіння в р. Юшанли нема близьких населених пунктів. Великих притоків річка не має, є лише маленькі потічки, що до неї впадають (Атлас Запорізької …, 1997).

Курушан (Курушани, Курошани, Крушанли, Крульман) – річка в межах Чернігівського, Токмацького та Мелітопольського районів Запорізької області. Ліва притока р. Молочна (басейн Азовського моря). Річка Курушан бере початок на схід від с. Довге (Чернігівський район). Тече переважно на захід і південний захід. Впадає до р. Молочна на захід від с. Камʼянське (Мелітопольський район). Основна притока: р. Бегим-Чокрак (права) (Атлас Запорізької …, 1997).

В межах Чернігівського району річка протікає у верхній течії. Довжина річки 64 км, площа басейну 600 км2. Долина коритоподібна, шириною до 2 км, глибиною до 30 м. Річище звивисте, шириною до 5 м, часто пересихає. Похил річки 3,2 м/км (у верхній течії). На річці споруджено кілька ставків (Атлас Запорізької …, 1997; Ресурсы поверхностных …, 1967; Фізична географія …, 2014).

Апанли – мала річка в межах Чернігівського району Запорізької області, ліва притока р. Курушан (басейн Азовського моря). Бере початок від с. Богданівка. Протікає через с. Зелений Яр і колись через колонії німців-менонітів. Тече на захід. Найближчим селом до впадіння р. Апанли в р. Курушан є с. Благодатне. Великих притоків річка не має, є лише маленькі потічки, що до неї впадають. Довжина річки 13 км, площа басейну 68,1 км2 (Ресурсы поверхностных …, 1964).

Бегим-Чокрак (або Бегим Чокрак, або Бегім-Чокрак) – річка в межах Чернігівського і Токмацького районів Запорізької області. Права притока р. Курушан (басейн Азовського моря). Річка Бегим-Чокрак бере початок на північному сході від с. Чернігово-Токмачанськ (Чернігівський район). Тече переважно на захід і південний захід. Впадає до р. Курушан поблизу с. Козолугівка Токмацького району, тобто в межах досліджуваного району річка протікає у верхній і середній течії. Великих притоків річка не має, є лише маленькі потічки, що до неї впадають. На берегах річки у Чернігівському районі розміщено с. Бегим Чокрак, що обумовило її назву, але у 1945 р. село перейменовано на Степове, яке до нині має таку назву (Атлас Запорізької …, 1997; Ресурсы поверхностных …, 1967).

Каїнкулак – річка в межах Чернігівського і Токмацького районів Запорізької області. Права притока р. Токмак (басейн Азовського моря). Річка Каїнкулак бере початок біля с. Новополтавка, неподалік від гори Токмак-Могила (Приазовська височина). Тече переважно на захід. На річці знаходиться с. Новоказанкувате, на двох безіменних правих притоках-балках р. Каїкулак розташовані сс. Петропавлівка, Крижчене. Впадає до р. Токмак біля східної околиці с. Трудове (Токмацький район) (Атлас Запорізької …, 1997).

На території Чернігівського району річка протікає у своїй верхній і середній течії. Довжина 21 км, площа басейну 182 км², похил 4,2 м/км. За іншими даними довжина річки становить 24 км, площа басейну – 46 км². Долина порівняно глибока і вузька, в деяких місцях порізана балками і ярами. Річище слабозвивисте, у верхів’ї інколи пересихає. Русло рівне, в шести місцях перекрите греблями, висока заболоченість, береги пологі. Середня ширина русла становить 2 м, середня глибина річки – 0,55 м, швидкість течії – 6 м/с. На річці розташовано 2 водосховища: Чернігівське та Каїнкулацьке, яке знаходиться на межі 2 адміністративних районів – Чернігівського і Токмацького й один з небагатьох водоспадів Запорізької області – Каїнкулацький (Атлас Запорізької …, 1997; Ресурсы поверхностных …, 1967).

Бандурка – мала річка в межах Чернігівського і Токмацького районів Запорізької області. Права притока р. Токмак (басейн Азовського моря). Бере початок від хутора Веселий (Чернігівський район). Протікає через с. Новомихайлівка і с. Скелювате. Тече спочатку на захід, потім різко змінює напрямок руху на південний. Впадає в р. Токмак між с. Скелювате і с. Остриківка (Токмацький район) (Атлас Запорізької …, 1997).

В межах Чернігівського району річка протікає у верхній течії. Довжина становить 21 км, площа басейну 41 км2. Середня глибина – 0,55 м, швидкість течії – 0,85 м/с, середня ширина русла – 2 м. Русло в 3 місцях перекрите греблями, береги пологі, русло заболочене (Атлас Запорізької …, 1997; Ресурсы поверхностных …, 1967).

Сисикулак (Сисикуль) – річка в межах Чернігівського району Запорізької області. Права притока р. Токмак (басейн Азовського моря). Річка Сисикулак бере початок у межах Приазовської височини, на північний схід від с. Пірчине. Тече переважно на південний захід (місцями на захід). Впадає до р. Токмак у межах смт Чернігівка (Атлас Запорізької …, 1997).

Довжина 13 км, площа басейну 47,3 км2, похил 9,6 м/км. Річище слабозвивисте, у верхів’ї пересихає. Праві схили долини крутіші, подекуди кам’янисті. На річці споруджено кілька ставків, серед яких Зорянський (одразу за межами смт Чернігівка) та Центральний (в межах смт Чернігівка) (Ресурсы поверхностных …, 1964).

Ґрунти. Ґрунти Чернігівського району представлені різними типами чорноземів: чорноземами звичайними малогумусними на лесових породах, чорноземами південними малогумусними на лесових породах та чорноземами переважно щебенюватими на елювії щільних некарбонатних порід (Атлас Запорізької …, 1997).

Чорноземи звичайні малогумусні на лесових породах суцільним масивом вкривають всю територію району і є найбільш родючими ґрунтами. Чорноземи південні малогумусні на лесових породах займають крайню північно-західну і південно-східну частину території, і мають меншу родючість, ніж чорноземи звичайні. В долинах рр. Обитічна, Токмак і Юшанли, а також окремими плямами на півночі району поширені чорноземи переважно щебенюваті на елювії щільних некарбонатних порід (Атлас Запорізької …, 1997; Ґрунти …, 1969; Фізична географія …, 2014).

Несприятливі природні процеси. Чернігівський район відноситься до зони значної водної і вітрової ерозії, де еродовані ґрунти займають близько
40-60% усіх земель; з несприятливих метеорологічних явищ можливі пилові бурі, суховії, природні пожежі, зливові дощі та град в літній період; небезпеку створюють укуси отруйних плазунів, бджіл та ос (Інформаційно-аналітична довідка …у 2017 та 2018 рр; Стихійні метеорологічні …, 2006).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Фізико-географічне районування та ландшафтне різноманіття природного регіонального комплексу. Оцінка антропогенної трансформації ландшафтів району

 

Чернігівський район розташований у межах Західноприазовської схилово-височинної (Причорноморський край) та Приазовської височинної фізико-географічних областях (Лівобережно-Дніпровсько-Приазовський край). Для району характерний рівнинний степовий ландшафт хвилястих, слабохвилястих, горбисто-увалистих лесових низовин та горбисто-увалистих лесових височин. У ландшафтній структурі представлені привододільно-рівнинні, останцево-привододільні, надзаплавно-терасні, заплавні та яружно-балкові місцевості.

Привододільно-рівнинні місцевості представлені лесовими цокольними низовинами хвилястими, слабохвилястими та горбисто-увалистими і височинами горбисто-увалистими.

Цокольні низовини хвилясті та слабохвилясті мають долинний та яружно-балковий типи розчленування – їх поверхня у межах району роз-членована долинами річок Бегім-Чокрак, Курошани, ярами та балками врізаними в докембрійські породи. Ступінь розчленування території – 0,5-1,0; щільність горизонтального розчленування – 0,2-0,3 км/км² (Горизонтальне розчленування…, 2007; Загальне розчленування…, 2007).

Низовини побудовані на елювіальних та еолово-делювіальних відкладах плейстоцену (викопні ґрунти суглинисті, з прошарками лесів та лесоподібних суглинків та супісків), підстелених неогеновими (міоценовими, пліоценовими) породами (вапняки, глини, пісковики, вулканогенні утворення, глини, піски, гравійно-галечникові відклади) (Геологічна…, 2007; Четвертинні…, 2007).

У ґрунтовому покриві спостерігаються чорноземи звичайні малогумусні неглибокі, чорноземи південні малогумусні, в комплексі з лучно-болотними ґрунтами та солонцями лучно-степовими (Грунти…, 2007).

Природний рослинний покрив представлений фрагментами перетворених типчаково-ковилових справжніх степів.

Цокольні низовини горбисто-увалисті мають долинний та яружно-балковий типи розчленування – їх поверхня у межах району розчленована долинами річок Бегім-Чокрак, Крушанли, Юшанли, ярами та балками врізаними в докембрійські породи. Поверхня низовин ускладнена денудаційними останцями та техногенними формами рельєфу: кар’єрами й відвалами, Ступінь розчленування території – 0,5; щільність горизонтального розчленування – 0,2-0,3 км/км² (Горизонтальне розчленування…, 2007; Загальне розчленування…, 2007).

Низовини побудовані на елювіальних та еолово-делювіальних відкладах плейстоцену (викопні ґрунти суглинисті, з прошарками лесів та лесоподібних суглинків та супісків), підстелених палеоархейськими, неоархейськими (гнейси, амфіболіти, граніти, сланці, габро), палеопротерозойськими (гранодіорити, діорити, габро, піроксеніти, сієніти, граніти, мігматити, мармури) та неогеновими (міоценовими) породами (вапняки, глини, пісковики, вулканогенні утворення) (Геологічна…, 2007; Четвертинні…, 2007).

У ґрунтовому покриві представлені чорноземи звичайні малогумусні, малогумусні неглибокі, чорноземи південні малогумусні з виходами кристалічних порід.

Природний рослинний покрив являє собою фрагменти різнотравно-типчаково-ковилової в та типчаково-ковилової рослинності справжніх степів.

Цокольні височини горбисто-увалисті мають долинно-яружно-балковий тип розчленування – їх поверхня розчленована долинами річок Токмак, Бегім-Чокрак, Курошани, Юшанли, ярами та балками, врізаними у кристалічні породи докембрію (долинно-яружно-балковий тип розчленування). Поверхня височин ускладнена техногенними формами рельєфу: кар’єрами, відвалами Ступінь розчленування території – 0,5-1,0; щільність горизонтального розчленування – 0,2-0,3 км/км² (Горизонтальне розчленування…, 2007; Загальне розчленування…, 2007).

Височини побудовані на елювіальних та еолово-делювіальних відкладах плейстоцену (лесовидні суглинки, супіски), підстелених палео-, мезоархейськими (гнейси,амфіболіти, граніти, сланці, габро, залізисті кварцити), палеопротерозойськими (гранодіорити, діорити, габро, піроксеніти, сієніти, граніти, мігматити, мармури) та неогеновими (міоценовими) породами (вапняки, глини, пісковики, вулканогенні утворення) (Геологічна…, 2007; Четвертинні…, 2007).

У ґрунтовому покриві височин поширені чорноземи звичайні мало-гумусні, чорноземи південні малогумусні, чорноземи щебенюваті на елювії кристалічних (магматичних) порід, лучні та лучно-болотні солонцюваті ґрунти, солонці лучно-степові (в комплексі) (Грунти…, 2007).

Природний рослинний покрив представлений фрагментами перетворених різнотравно-типчаково-ковилових справжніх степів.

Останцево-привододільні місцевості займають невеликі площі і представлені ділянками межиріч з найбільшими відмітками відносних висот. Вони спостерігаються у межах височин цокольних горбисто-увалистих ускладнених денудаційними формами рельєфу – останцями, найвідомішим з яких є Токмак-Могила (Синя) – 307 м над рівнем моря (на кордоні з Пологівським районом Запорізької області).

Височини мають переважно яружно-балковий тип розчленування. Разом з тим, їх поверхня, у межах району, розчленована також долиною річки Токмак (верхів’я) і ускладнена, як зазначено вище, останцями та техногенними формами рельєфу: кар’єрами та відвалами. Ступінь розчленування території – 1,0; щільність горизонтального розчленування – 0,3 км/км² (Горизонтальне розчленування…, 2007; Загальне розчленування…, 2007).

Височини побудовані на елювіальних та еолово-делювіальних відкладах плейстоцену (лесовидні суглинки, супіски), підстелених палео-, неоархейськими (гнейси, амфіболіти, граніти, сланці, габро) та палеопротерозойськими породами (кристалічні сланці, мармури) (Геологічна…, 2007; Четвертинні…, 2007), що виходять на денну поверхню у вигляді вищезгаданих останців – “могил”.

Ґрунтовий покрив височин представлений неповнорозвинутими чорноземами звичайними та чорноземоподібними дресвяно-щебенюватими утвореннями на матеріалі підніжжя останців, чорноземами переважно щебенюватими на елювії кристалічних (магматичних) порід.

Природний рослинний покрив зберігся відносно непогано. Він представлений сухофільними та петрофільними варіантами різнотравно-злакових (різнотравно-типчаково-ковилових степів).

Надзаплавно-терасні місцевості представлені урочищами перших-других тераса річки Курошани, ускладнених балками. Тераси побудовані алювіальними відкладами плейстоцену (піски, гравій, рінь, супіски, суглинки), підстелених неогеновими (міоценові, пліоценові) породами (глини, піски, гравійно-галечникові відклади) (Геологічна…, 2007; Четвертинні…, 2007).

Природний рослинний покрив відзначається ділянками типчаково-ковилової рослинності сухих степів, на чорноземах південних малогумусних, що збереглася фрагментарно на схилах та у балках. У балках також збереглися байрачні ліси.

Заплавні місцевості району характеризуються урочищами заплав річок Токмак, Бегім-Чокрак, Курошани, Юшанли. Заплави мають пологі і покаті (3-10°), у межах низовинної частини району, та покаті, круті й стрімкі схили (4-15°, >20°) – у височинній частині району. Схили балок ускладнені ярами (переважно на правому березі).

Урочища вироблені в алювіальних відкладах плейстоцену (піски, супіски, суглинки, гравій, рінь, валуни), підстелених архейськими, палеоархейськими, неоархейськими (гнейси, амфіболіти, граніти, сланці, габро) та неогеновими (міоценовими, пліоценовими) породами (вапняки, глини, пісковики, піски, вулканогенні утворення) (Геологічна…, 2007; Четвертинні…, 2007).

Для ґрунтового покриву заплав характерні чорноземи звичайні малогумусні, чорноземи на щільних глинах, чорноземи переважно щебенюваті на елювії масивно кристалічних порід, лучні, лучно-чорноземні, чорноземно-лучні, лучно-болотні солонцюваті ґрунти (Грунти…, 2007).

Рослинний покрив представлений рослинністю різнотравно-злакових остепованих слабозасолених та різнотравно-крупнозлакових солонцюватих луків.

Яружно-балкові місцевості представлені урочищами балок та ярів. Балки широкі коритоподібні, з довгими похилими, покатими (2-10°) та крутими і стрімкими схилами (15-20°, >20). Вони вироблені у плейстоценових елювіальних та еолово-делювіальних відкладах (викопні ґрунти суглинисті, з прошарками лесів, лесоподібних суглинків та супісків), підстелених палео-, неоархейськими (гнейси, амфіболіти, граніти, сланці, габро), палео-, мезопротерозойськими (гранодіорити, діорити, габро, піроксеніти, сієніти, граніти, мігматити, мармури) та неогеновими (міоценовими) породами (вапняки, глини, пісковики, вулканогенні утворення) (Геологічна…, 2007; Четвертинні…, 2007).

У ґрунтовому покриві поширені чорноземи звичайні та південні малогумусні неглибокі, чорноземи на щільних глинах, чорноземи переважно щебенюваті на елювії масивнокристалічних порід, лучні, лучно-чорноземні, болотні і лучно-болотні солонцюваті ґрунти (Грунти…, 2007).

Природна рослинність представлена фрагментарно (на схилах) рослинністю типчаково-ковилових та різнотравно-типчаково-ковилових справжніх степів.

Антропогенні ландшафти району представлені сільськогосподарськими та промисловими ландшафтними комплексами. Сільськогосподарські комплекси – це, насамперед, орні угіддя, багаторічні насадження та пасовища. У відсотковому відношенні вони охоплюють відповідно – 70,1-80%, близько 1,5% та 10-15% від загальної площі сільгоспугідь району (Багаторічні…, 2007; Природні кормові…, 2007; Рілля…, 2007).

Орні угіддя відзначаються значною перетвореністю природної степової рослинності та ґрунтового покриву. Так ґрунти під сільгоспугіддями району є істотно еродованими – 40,1-50 % – від площі усіх орних угідь (Деградація…, 2007), що супроводжується розвитком яружної та площинної ерозії. Негативний вплив пасовищ знаходить відображення у зміні видового складу рослинності у бік дигресивних видів та (або) у знищенні рослинності (витоптування худобою).

Промислові ландшафтні комплекси представлені комплексами Новополтавського та Стульнівського гранітних кар’єрів та їх відвалів. У даному випадку змінам піддається весь ландшафт від ґрунтово-рослинного покриву до літогенної основи. Частина степових ділянок знищується внаслідок утворення відвалів та транспортною інфраструктурою кар’єру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Геоботанічне та зоогеографічне районування

 

Рослинний покрив Запорізької області є досить різноманітним, що пов’язано в першу чергу з розташуванням області на крайньому півдні України у степовій зоні. Певні особливості та відмінності рослинного покриву області пов’язані з рельєфом та наявними водними об’єктами (протікання по території області р. Дніпро, вихід області до Азовського моря, наявності відрогів Українського кристалічного щита), що додає значної біотопічної різноманітності, сприяє видоутворенню.

Згідно геоботанічного районування України» (Національний атлас, 2008) Запорізька область лежить у Чорноморсько-Азовській степовій підпровінції Понтичної степової провінції Євразійської степової області.

Північна частина, центр і північний схід області лежать у Самарському лівобережному окрузі різнотравно-типчаково-ковилових степів, байрачних лісів та засолених лук. Ці степи, на відміну від поширених південніше – типчаково-ковилових степів мають у своєму складі інший склад домінантів (домінують ковила волосиста, Лессінга, пірчаста та найкрасивіша, костриця валіська), більшу частку ксеромезофітного різнотрав’я, кущів та меншу частку ефемерів і ефемероїдів. Крім того, у цій частині області у азональних умовах поширені осередки заплавних лісів (на узбережжі Каховського водосховища) та байрачних лісів (на півночі області), які відсутні у центрі та на півдні області. Південний схід області (басейн середньої течії р. Берди) лежить у Приазовському (кол. Жданівському) окрузі різнотравно-злакових степів та рослинності гранітних відслонень. Тут на відміну від півночі та центру області значного поширення набувають петрофітні різновиди степу пов’язані з Приазовськими гранітами, які несуть ознаки унікальності (домінують види з східнопричорноморськими ареалами – ковили аномальна, пухнастолиста, Залеського; певний відсоток складають ендеміки Приазовської височини).

Південь і південний захід області лежать у Дніпровсько-Азовському окрузі злакових і полиново-злакових степів та подових лук. Для цієї частини області характерними є наявність подів, які переважно розорані, зменшення обводненості та загальне зниження рельєфу. Степові ценози мають тут більш виражені ознаки ксеротичності, на перше місце домінантів виходить ковила українська, за участі костриці валіської та ковили волосистої. Різнотрав’я цих степів більш ксеротичне (залізняк бульбистий, ферула каспійська, жабриця звивиста, пижмо тисячолисте тощо), більшою є частка ефемероїди та ефемерів, у травостої з’являються полини. Значного поширення на півдні набувають засолені приморські території з різноманітними асоціаціями засолених лук і галофітних угруповань. По узбережжю моря і лиманів (у азональних умовах) на своєрідних акумулятивних утвореннях – косах і пересипах поширення набули угруповання літоральної, піщано-степової, галофітної та прибрежноводної рослинності.

Природним (зональним) типом рослинності для області є степова, яка в теперішній час займає близько 3% її площі і трапляється на невеликих клаптиках схилів балок і ярів, схилах і урвищах до Каховського водосховища і Азовського моря, на солонцюватих схилах подів тощо. Найбільшого розповсюдження на степових ділянках набули фітоценози різнотравно-типчаково-ковилових степів (на півночі та в центрі області), типчаково-ковилових (в центрі та на півдні) та полиново-типчаково-ковилових степів (на півдні та південному заході області).

Окрім справжньостепових угруповань до степів тяжіють петрофітностепові ценози поширені у області на вапнякових, гранітних відслоненнях, а також псамофітні угруповання – поширені на прирічкових і приморських супіщаних ґрунтах.

З азональних типів на другому місці знаходиться лучний тип рослинності, який змінюється за складом домінантів, з півночі (домінують пирій повзучій, тонконіг вузьколистий, стоколос безостий, костриці лучна та Регеля) на південь (домінують пирій повзучий, п. подовий, п. видовжений, види родів покісниця, мітлиця, прибережниця та ситник). Відповідно на півночі області більші площі зайняті остепненими, справжніми та болотистими луками, а на півдні – засоленими. Значні площі приморських територій області зайняті галофітними угрупованнями, де домінують однорічники (солонець, содник, петросимонія, курай) та багаторічники і напівчагарники (полин, кермек, сарсазан, галіміона та ін.).

Інші типи рослинності – водний і прибережноводний, чагарниковий і лісовий, займають менші площі, а відповідно також маєть певне значення у рослинному покриві області.

Згідно з флористичним районуванням України (Заверуха, 1985), територія області лежить в Причорноморсько-Донській провінції Панонсько-Причорноморсько-Прикаспійської області. Північні райони області знаходяться у Дніпровсько-Донському окрузі, який приблизно нараховує 1700 видів судинних рослин і характеризується наявністю у області гранітного (ендеміки – Cerastium pseudobulgaricum Klokov, Dianthus andrzejowskianus (Zapal.) Kulcz., Tulipa graniticola (Klokov & Zoz) Klokov) та піщаного (ендеміки – Allium savranicum Besser, Asperula graveolens M.Bieb. ex Schult. & Schult.f., C. majorovii Dumbadze, Dianthus platyodon Klokov, Linaria dulcis Klokov, Otites boryshenicus Klokov, Senecio borysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern., Thymus borysthenicus) ендемізму (Тарасов, 2012; Охрименко, Шелегеда, 2016).

Південно-західні райони області лежать у Західнопричорноморсько-Рівниннокримському окрузі (для нього наводять близько 1800 видів судинних рослин). Ендемізм тут пов'язаний переважно з пісками Дніпра (Betula borysthenica Klokov, Centaurea appendicata Klokov (відомий лише з окол. с. Лисогірка Запорізького району, C. konkae Klokov (відомий з островів Великі Кучугури), Jurinea paczoskiana Iljin, Onosma borysthenica Klokov, Thymus borysthenicus Klokov & Des.-Shost., Tragopogon borysthenicus Artemcz.), подами (ендеміки – Achillea micranthoides Klokov, Allium scythicum Zoz, Damazonium alisma Mill. (релікт), Phlomis scythica Klokov, Gagea novoascanica Klokov, Tulipa scythica Klokov & Zoz), засоленими степами та пісками узбережжя (ендеміки – Agropyron cimmericum Nevski, Agrostis maeotica Klokov, Arenaria zozii Kleopow, Astragalus borysthenicus Klokov, Dianthus capitellatus Klokov, Cerastium syvaschicum Kleopow, Gypsophila paulii Klokov, Silene syvaschica Kleopow та ін.).

Південно-східна частина області розташована у Приазовському флористичному районі (для нього наводять близько 1050 видів судинних рослин) Донецько-Північноприазовського округа де ендемізм пов'язаний з гранітними відслоненнями (ендеміки – Achillea glaberrima Klokov, Asperula graniticola Klokov, Agrostis graniticola Klokov, Centaurea pseudoleucolepis Kleopow, Dianthus maeoticus Klokov, Gagea maeotica Artemcz., Stipa adoxa Klokov & Ossyczn., S. graniticola Klokov, Tulipa graniticola, Veronica maeotica Klokov).

Флора Запорізької області є досить різноманітною, фактично на її території зростає близько 1600 видів судинних рослин (Коломійчук, 2009, Тарасов, 2012). Це флористичне багатство пояснюється особливостями походження та генезису флори, а крім того неоднорідністю фізико-географічних умов області. Особливий інтерес становить наявність в складі флори області генетичних елементів різного віку, де найдавніші – палеогенові, а молоді – пліоценово-плейстоценові та плейстоценові. Континентальність клімату, дефіцит вологи суттєво впливають на регіональні особливості флори області. У межах області виражений характер має нижньодніпровський піщаний, петрофільно-степовий та подово-степовий флористичний комплекси (Краснова, 1974; Заверуха, 1985; Коломійчук, 2009). Серед ендеміків плакорних ділянок переважають причорноморсько-каспійські та причорноморсько-казахстанські таксони: Adonis wolgensis Steven, Dianthus lanceolatus Steven ex Rchb., Linaria bibersteinii Besser, Caragana scythica (Kom.) Pojark., Hyacintella pallasiana (Steven) Losinsk., Onosma subtinctoria Klokov, Phlomis stepposa Klokov, Stipa ucrainica P. Smirn., Jurinea arachnoidea Bunge, Tragopogon dasyrhinchus Artemcz., Potentilla astracanica Jacq., Veronica sclerophylla Dubovik, Elytrigia stipifolia (Czern. ex Nevski) Nevski, Tulipa ophiophylla Klokov & Zoz (західна межа поширення двох останніх видів проходить по р. Молочній). Петрофільно-степовий Приазовський комплекс має найбільш древній (реліктовий) характер. З нього у області, зокрема на степових схилах до р. р. Кіської, р. Молочної (та її приток), а також рр. Малий та Великий Утлюки, Молочного, Утлюцького лиманів та лиману Сивашик відмічається монотипний рід цимбохазма (Cymbochasma (Endl.) Klokov & Zoz) з одним представником С. borysthenica (Pall. ex Schlecht.) Klokov & Zoz, яка пов’язана з китайсько-монгольським центром розвитку флори та ціла низка монотипних рядів секції Maeoticae Krasnova (Dianthus maeoticus Klokov, Gagea maeotica Artemcz., Otites maeoticus Klokov, Vincetoxicum maeoticum (Kleopow) Barbar.,), які разом з Gagea artemczukii A. Krasnova, Bromopsis cappadocica (Boiss & Balansa) Holub aggr., Otites dolichocarpus Klokov складають основу Приазовського субліторального комплексу (Краснова, 1974). Степи області мають спільні зв’язки з степами Керченського півострова, Присивашшя, Правобережного злакового степу та Донецького кряжу. На території області відмічені диз’юнкції таких ендеміків як Alcea heldreichii (Boiss.) Boiss., Allium firmotunicatum Fomin, Astragalus odessanus, Koeleria lobata (M. Bieb.) Roem. & Schult., Ranunculus odessanus Klokov, Tanacetum odessanum (Klokov) Tzvelev (Коломійчук, 2009).

У зоогеографічному відношенні територію Чернігівського району за поширенням наземних хребетних тварин відносили до Чорноморсько-Азовської округи Понто-Барабінської підпровінції Перехідної провінції Голарктики (Мензбір, 1934). Українські зоологи розподіляли всю територію півдня України, в тому числі й Чернігівський район, на Понтичний або Херсонський та Меотичний або Таврійсько-Азовський райони, межею між якими є Дніпро (Шарлемань, 1937). Пізніше російські дослідники, за поширенням ссавців, територію району віднесли до Голарктичної області, Сахаро-Гобійської підобласті Понтійської провінції (Мекаев, 1987). Взагалі, існує доволі багато публікацій, у яких наводиться інформація про різні підходи та аспекти зоогеографічного районування України, території Запорізької області і її районів зокрема. Насамперед, це важливі монографії та статті українських вчених (Браунер, 1923; Пузанов, 1949; Абелєнцев, Попов, 1956; Воинственский, 1960;  Сокур, 1960; Абелєнцев, 1968; Загороднюк, 1999; Писанець, 2007), у яких висвітлюються особливості різних зоогеографічних структур нашої території та її динаміка у часі.

Найбільш повним і різнобічним слід вважати комплексне зоогеографічне районування проф. М.М. Щербака (1988), за яким територія району віднесена до Голарктичної області, Бореальної Європейсько-Сибірської підобласті, Понтичної округи та Азово-Чорноморського району.

Уся територія району належить до Східностепової або Приазовської ділянки. Вона має більш сухий клімат, сюди проникають зі сходу ряд видів азійського походження. Характерна фауна плазунів – східна прудка ящірка (L. agilis exigua), звичайна різнобарвна ящурка (Eremias arguta desserti). З птахів слід згадати середньоросійську сіру куріпку (Perdix perdix lucida), козодоя (Caprimulgus europaeus meridionalis), дотепер гніздяться: звичайний шпак (Sturnus vulgaris purpurascens), сірий жайворонок (Calandrella pispoletta), зникаючі види – огарь (Casarca ferruginea), вже зниклі – стрепет (Tetrax tetrax), кречетка (Chettusia gregaria) і савка (Oxiura leucocephala). Своєрідними є: малий ховрах (Citellus pygmaeus), степова або звичайна строкатка (Lagurus laggurus), сліпак звичайний (Ellobius talpinus) трохи заходить і на правобережжя), сірий хом'ячок Зверозомба (Cricetulus migratorius zvierosombi), курганчикова миша (Mus spicilegus), громадська полівка (Microtus socialis), перев'язка (Vormela peregusna) тощо. Види безхребетних середньоазійського і середземноморського походження: фаланга (Galeodes araneoides), сколопендра (Scolopendra cingulata), італійський прус (Calliptamus italicus), степова дибка (Saga pedo) та інші.

У древні часи, починаючи з плейстоцену, фауна району мала майже африканський вигляд з великою кількістю видів антилоп, газелей, коней, оленів та інших великих ссавців. Але упродовж європейського вюрму (70-60 тис. років тому), для якого було характерним загальне похолодання клімату, на всій території особливого розквіту досягла мамонтова фауна. Її фоновими видами, окрім мамонта, також були: волохатий носоріг, первісний бізон, широкопалий кінь, песець, заєць-біляк, північний олень,  копитний лемінг та інші  представники тундрового комплексу (Підоплічко, 1938; 1956). Однак, в Приазов`ї локально ще довго мешкали такі теплолюбні лісові та саванні тварини, такі, як: південний слон, червоний вовк, леопард, європейський осел, велетенський олень, печерні форми гієни, ведмедя, лева та інші.

В період максимального розвитку зледеніння (16-14 тис. років тому) рівень океану знаходився, приблизно, на 85 м нижче сучасного, а інтенсивність липневої циркуляції атмосфери не відрізнялася від сучасної ситуації в січні. Тому середньорічна температура повітря над поверхнею суші в північній півкулі  була нижча чим зараз на 5,3ºС (Борисенков, Пасецкий, 1983). Суворі кліматичні умови в помірній зоні, на думку багатьох дослідників, робили неможливим розвиток навіть примітивного землеробства. Таким чином лише мисливство дозволило вижити древнім людям в ті часи. Незважаючи на простоту знаряддя, полювання було досить ефективним, чому сприяла висока чисельність великих ссавців. Однак, тривалий вплив песимальних умов, які склалися внаслідок зміни клімату, викликало глобальну перебудову екосистем, що 10-12 тис. років тому назад призвело спочатку до скорочення ареалів та локального, а потім і повсюдного вимиранню велетенського оленя, первісного бізона, тура й інших видів (Волох, 1999).

Регулярна повторюваність подібних процесів на великих площах привела також до зниження чисельності і зникнення окремих популяцій європейського дикого осла, широкопалого коня, печерних форм ведмедя, лева та гієни. На територію сучасної степової зони вюрмським похолоданням були відтиснені угруповання ссавців тундрово-степового комплексу – заєць-біляк, песець, північний олень та ін. Якщо в палеолітичних стоянках древніх людей, які мешкали в Українському Приазов`ї, були знайдені залишки 38 видів крупних ссавців, що відносилися до 8 рядів, то в неолітичних – лише 29 (Woloch, 2007). Найбільші втрати понесла група крупних рослиноїдних – копитних та хоботних, а також вузько спеціалізованих хижаків, якими були печерні форми, і такі різні за біологією стенобіонти, як леопард, червоний вовк та песець. Для більшості великих ссавців це стало наслідком взаємодії екологічних умов, що різко змінилися, з неадекватними їм біологічними потребами тварин. Не викликає також сумніву локальна роль древніх мисливців в скороченні чисельності великих ссавців із тривалим дорепродуктивним періодом та низькою плодючістю, таких як мамонт, волохатий носоріг, первісний бізон і інші.

У ранньому голоцені вже встановилась близька до сучасної диференціація природних зон. Однак, під впливом кліматичних пульсацій, їх межі зазнавали періодичних змін. Зокрема в атлантичний період (5-7 тис. років тому), степова зона займала значно більшу площу, ніж зараз і її північна межа проходила по території сучасного півдня Середньоросійської височини. Кліматичні умови вюрмського зледеніння виключали можливість збереження в лісостеповій і степовій зонах широколистяних лісів, придатних для існування багатьох великих ссавців. За даними палінологічного аналізу (Вальтер, 1982), відклади льодовикових епох містять практично лише пилок недеревних арктичних видів, так як панівним ландшафтом в ті часи був своєрідний тундровий степ. Пізніше, з потеплінням, з`являються і перші дерева (верби та берези).

Події льодовикової доби сформували сучасний клімат та ландшафт, у якому стали домінувати: типчаково-ковилові та полино-типчакові або пустельні полиново-дернинно-злакові степи. Максимум фітомаси тут утворювали дернинні злаки (житняк, келерія, ковила, костриця). На тлі цього спостерігалося зростання кількості ефемерів і ефемероїдів – видів із стислим вегетативним періодом (Лавренко, 1947). По долинах великих річок від витоків до узбережжя Азовського моря у доісторичні часи були поширені заплавні луки та ліси (Докучаев, 1951). В заплавах малих річок були розвинені деревно-чагарникові зарості, а на морському узбережжі та в деяких інших місцях нашого регіону були поширені піщані дюни.

Розведення на півдні з другої половини V ст. до н. е. свійських тварин призвело до появи в степовій зоні овець і кіз, предки яких тут ніколи не мешкали, а також до збільшення чисельності великої рогатої худоби (Кириков, 1983). Нова екологічна ситуація на початку пізнього голоцену (з I тис. до н.е.) спричинила повсюдну зональну пасовищну дигресію рослинного покриву. Це поліпшило умови існування малого ховраха, великого тушканчика, а вслід за зростанням їх чисельності відбулося збільшення популяцій таких кунячих, як ласка, степовий і лісовий тхори, перев`язка, а також інших, менш спеціалізованих хижих ссавців.

На протязі  двох останніх тисячоліть природа південної України не зазнавала ніяких серйозних потрясінь, хоча, за даними деяких кліматологів, у 1780-1870 рр., 1900-1910 рр. спостерігалась дуже холодна погода, а 1850-1870 та 1920-1950 рр. були надмірно вологими. Однак, всі фауністичні  зміни  відбувалися лише за безпосереднього впливу антропогенного фактору,  тиск якого особливо став проявлятись  на вказаній території з XVIII cт. Після ліквідації в 1775 р. Запорізької Січі, степ, раніше зайнятий ногайцями і татарами, в короткий термін був заселений слов`янським населенням. З 1795 по 1811 роки в таврійські степи із Лівобережної України переселилося біля 100 тисяч чоловік – майбутніх скотарів та землеробів (Кириков, 1983). Почалося інтенсивне сільськогосподарське освоєння всієї степової зони, котре призвело до повної трансформації біоти, знищення і без цього мізерних лісових ресурсів, розташованих переважно в заплавах річок. Це спричинило значні зміни теріофауни, хоча в ХIХ ст. із степового комплексу зникла незначна кількість стенотопних видів – корсак, сайгак і тарпан. Угруповання таких важливих для людини ссавців, як видра, бабак,  бобер, благородний олень, козуля і кабан на території Запорізькоїх області перестали існувати взагалі (Волох, 1999). Подальші події, в основі яких лежали природоохоронні та реаккліматизаційні заходи (Волох, 2014) призвели до їх відновлення у ХХ ст. та подальшого розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Біорізноманіття ландшафтних комплексів

 

6.1. Зміст і функції поняття «біорізноманіття»

 

Біорізноманіття стандартного і єдиного визначення не має. Цей термін означає розмаїття живої природи. Найбільш поширеним його розумінням є варіативність життя на всіх рівнях біологічної організації, міра відносного різноманіття серед сукупності організмів у складі певної екосистеми. Різноманіття у широкому екологічному розумінні означає відмінності всередині видів, між видами та порівняльні відмінності між екосистемами. Екологами також використовується як сукупність генів, видів та екосистем у регіоні.

Високі показники біорізноманіття забезпечують високу стабільність та значну продуктивність екосистем. Різні види, займаючи відповідні екологічні ніші, забезпечують більш повне використання природних ресурсів та реалізацію природно-ресурсного потенціалу. Оптимальне біорізноманіття встановлюється у непорушених екосистемах, сформованих в історично типових для них умовах. Зі зміною параметрів зовнішнього середовища екосистеми відхиляються від своїх усталених параметрів і їх біорізноманіття та біопродуктивність знижується. Тому важливо зберегти ті непорушені або слабо порушені ділянки, які характеризуються більш високим різноманіттям порівняно з перетвореними та зміненими територіями.

Біорізноманіття є важливою природною властивістю екосистем та ландшафтів, яка здатна регулювати, а подекуди – й зменшувати негативні для всього живого флуктуації абіотичних чинників, виступаючи своєрідним пом’якшуючим буфером. Високий рівень біорізноманіття стабілізує екосистему, робить її більш стійкою до зовнішніх впливів, розширює екологічні функції і потенціал. Підвищена стійкість екосистем до чинників довкілля зумовлена механізмами, становлення яких відбувалося в ході історичного розвитку.

Одним з показників різноманіття біотичних угруповань флори і фауни є багатство видів, тобто видова та родова насиченість певної території. При цьому застосовуються показники відношення кількості видів до числа родів, родин та інших вищих таксонів. Великого значення надають спискам рослин та тварин, які трапляються в даному регіоні. Оцінка флористичного та фауністичного багатств суттєво залежить від наявності раритетних видів. У такому разі індикаторною групою стають види, чисельність і саме існування яких знаходяться в критичному стані, тобто ті, які перебувають під загрозою зникнення. Зберегти їх можна лише у складі природних комплексів. Тому останнім часом все більше утверджується думка, згідно з якою одним з провідних природоохоронних заходів є заповідання природно-територіальних комплексів з багатим видовим складом рослинних і тваринних організмів.

Еталонами природи з позицій збереження наявної біорізноманітності найважливішими для оцінки слід вважати такі властивості екосистеми:

- мінімальний ступінь враженості від антропогенного пресу;

- можливість втрати (заміщення природних угруповань антропогенними), яка може статися через надмірну господарську діяльність або внаслідок малої площі, яку займають угруповання;

- риси унікальності й рідкісності, що обумовлюють її цінність;

  • багатство та різноманітність біотичних комплексів, які вони репрезентують, включаючи видове (родове, родинне та на рівні таксонів вищого рангу);
  • різноманітність життєвих форм (екоморф), функціональних груп, фауністичних комплексів, генофонду та ін.

Біорізноманіття визначається статтею 2 Конвенції про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992) як варіабельність живих організмів з усіх джерел, зокрема з наземними, морськими, водними екосистемами та екосистемними комплексами, частиною яких вони є, і включає різноманітність у межах видів і між видами, а також різноманітність екосистем.

Біологічне (біотичне) різноманіття – сукупність усіх видів рослин, тварин, мікроорганізмів, їх угруповань та екосистем у межах теорії регіону, територіальних та внутрішніх морських вод. Біологічне різноманіття складається з видового, популяційного, ценотичного, генетичного різноманіття. Людина є невід’ємним елементом біологічного різноманіття і поза ним існувати не може.

 

6.2. Біорізноманіття основних ландшафтів району

 

6.2.1. Флора та рослинність

Згідно «Геоботанічного районування України» територія Чернігівського району розташована у межах Володарського геоботанічного району різнотравно-типчаково-ковилових степів і рослинності гранітних відслонень Жданівського лівобережного геоботанічного округу різнотравно-злакових степів і рослинності гранітних відслонень Чорноморсько-Азовської степової підпровінції Понтичної степової провінції Євразійської степової області.

Флора району нараховує близько 700 видів судинних рослин. За еколого-ценотичною притаманністю переважають види степової еколого-ценотичної групи (вкл. види вапнякових та гранітних відслонень). Синантропна еколого-ценотична група знаходиться на другому місці. Далі у порядку зменшення видів перебувають лучна, галофітна, чагарникова, гідрофітна, гігрофітна еколого-ценотичні групи.

В межах району зростає низка ендемічних та рідкісних видів рослин пов’язаних з степами та вапняковими відслоненнями (Astragalus palescens, Caragana schytica, Crocus reticulatus, Cymbochasma borysthenica, Elytrigia stipifolia, Linum czernjaevii, Tulipa biebersteiniana), луками (Chartolepis intermedia, Rhaponticum serratuloides, Senecio swetzovii та ін.).

Рослинність району нині представлена комплексом угруповань, де найбільші площі займають агроландшафти. Природна рослинність поширена фрагментами вздовж рр. Молочної (Токмачки), її притоків – Каїнкулака, Бегим-Чокрака, Курушан, Юшанли, а також вздовж верхів’їв р. Обіточної та у яружно-балкових комплексах. Найбільш цінні території району збережені у місці злиття р. Молочної та її притоки р. Каїнкулак, в уроч. Синя гора та поблизу сс. Салтичія-Обіточне.

Степова (вкл. петрофітно-степову) рослинність представлена формаціями різнотравно-типчакових степів де домінують посухостійкі мікротермні дернинні та деякі кореневищні злаки і осоки – Stipa capillata, S. lessingiana, Stipa pulcherrima, S. ucrainica, Festuca valesiaca, Koeleria cristata, Botryochloa ischaemum, Bromopsis riparia, Carex melanostachya, Elytrigia intermedia. Значну роль в степових угрупованнях відіграють деякі посухостійкі хамефіти – Amygdalus nana, Caragana frutex, Ephedra distachya та види посухостійкого різнотрав’я – Astragalus onobrychis, Crinitaria villosa, Medicago romanica, Phlomis pungens, Salvia nutans, S. tesquicola, Tanacetum millefolium та ін. Поширені ці угруповання переважно на схилах до р. Молочної та її притоків, а також на верхніх частинах чисельних балок. Чагарникові угруповання у межах району утворюють Prunus stepposa, Crataegus fallacina та види роду Rosa spp. Вони зосереджені у тальвегах дрібних балок та у нижніх частинах схилів великих балок. Штучні лісонасадження займають незначні площі (домінують Pinus pallasiana, Robinia pseudoacacia, Gleditsia triacanthos, Quercus robur, Ulmus laevis тощо). Найбільші площі лісонасаджень зосереджені вздовж р. Молочної.

Луки (остепнені і справжні) зосереджені у заплавах рр. Молочної, Курошан та Юшанли, нижніх частинах численних балок. Їх утворюють злаки (Alopecurus pratensis, Calamagrostis epigeios, Bromopsis inermis, Festuca regeliana, Elytrigia repens), осоки (Carex spp.) та ксеромезофітне різнотрав’я (Daucus carota, Cicorium intybus, Galium humifusum, Lotus ucrainicus, Tanacetum vulgare). Подекуди у заплавах рр. Молочної, Каїнкулака, Бегим-Чокрака, Курушан та Юшанли поширені ділянки засолених лук з домінуванням Artemisia santonica, Juncus gerardii, Limonium gmelinii, Plantago сornuti, Puccinellia distans, Silaum silaus. На ділянках з інтенсивним використанням степів та лук набули поширення збої з домінуванням Elytrigia repens, Poa bulbosa, Centaurea diffusa, Eryngium campestre, Xanthium albinum тощо. В заплавах річок рясно поширюються Elaeagnus angustifolia, види родів Crataegus spp., Malus spp., Pyrus spp.

Водна рослинність (вкл. прибережно-водну) поширена у рр. Молочній, Курошан, Юшанли, Каїнкулак, Бегим-Чокрак. Домінантами прибережно-водних ценозів виступають Phragmites australis, Typha angustifolia, T. laxmannii, Glyceria maxima, Bolboschoenus compactus, Carex acuta, C. riparia тощо. На мілководдях річок поширені ценози занурених та вільноплаваючих гідрофітів де провідну роль відіграють – Ceratophyllum demersum, Myriophyllum spicatum, Potamogeton perfoliatus, Lemna minor.

Перелік охоронюваних видів рослин в межах Чернігівського району поданий у таблиці 1. Перелік рослинних угруповань, занесених до «Зеленої книги України» (2009), наведений у таблиці 2.

Таблиця 1

Види рослин, що охороняються у межах Чернігівського району

№ з/п

Назва таксону

ЧКУ

ЄЧС

МСОП

ЗАП

1.

Adonis vernalis L. – горицвіт весняний

+

+

-

-

2.

Adonis wolgensis Stev. – горицвіт волзький

+

-

-

-

3.

Astragalus dasyanthus Pall. – астрагал шерстистоквітковий

+

-

-

-

4.

Astragalus henningii (Steven) Klokov – астрагал Геннінга

+

-

-

-

5.

Astragalus ponticus Pall. – астрагал понтійський

+

-

-

-

6.

Bulbocodium versicolor (Ker Gawl.) Spreng. – брандушка різнокольорова

+

-

-

-

7.

Caragana scythica (Kom.) Pojark. – карагана скіфська

+

-

-

-

8.

Crocus reticulatus Steven ex Adams – шафран сітчастий

+

-

-

-

9.

Cetraria steppae (Savicz) Karnef. – цетрарія степова

+

-

-

-

10.

Cymbochasma borysthenica – цимбохазма дніпровська

+

-

-

-

11.

Elytrigia stipifolia (Czern. ex Nevski) Nevski – пирій ковилолистий

+

-

-

-

12.

Ornithogalum boucheanum (Kunth) Asch. – рястка Буше

+

-

-

-

13.

Morchella steppicola Zerova – зморшок степовий

+

-

-

-

14.

Pulsatilla nigricans Stoerck – сон чорніючий

+

-

-

-

15.

Stipa capillata L. – ковила волосита

+

-

-

-

16.

Stipa lessingiana Trin. & Rupr. – ковила Лессінга

+

-

+

-

17.

Stipa pulcherrima K.Koch – ковила найкрасивіша

+

-

-

-

18.

Stipa ucrainica P. Smirn. – ковила українська

+

-

-

-

19.

Tulipa ophiophylla Klokov & Zoz – тюльпан змієлистий

+

-

-

-

20.

Tulipa quercetorum Klokov & Zoz – тюльпан дібровний

+

-

-

-

21.

Batrachium rionii (Lagger) Nyman – водяний жовтець Ріона

-

+

+

-

22.

Allium decipiens Fisch.ex Schult. – цибуля оманна

-

-

-

+

23.

Allium guttatum Steven – цибуля краплиста

-

-

-

+

24.

Allium inaequale Janka – цибуля нерівна

-

-

-

+

25.

Allium paczoskianum Tuzs. – цибуля Пачоського

-

-

-

+

26.

Amygdalus nana L. – степовий мигдаль

-

-

-

+

27.

Astragalus corniculatus M.Bieb. астрагал ріжковий

-

-

-

+

28.

Astragalus pubiflorus DC. – астрагал пухнастоквітковий

-

-

-

+

29.

Bellevalia sarmatica (Pall. ex Georgi) Woronow – белевалія сарматська

-

-

-

+

30.

Butomus umbellatus L.сусак зонтичний

-

-

-

+

31.

Campanula glomerata L. – дзвоники скупчені

-

-

-

+

32.

Centaurea orientalis L. – волошка східна

-

-

-

+

33.

Centaurea marschalliana Spreng. – волошка Маршалла

-

-

-

+

34.

Chartolepis intermedia Boiss. – хартолепіс середній

-

-

-

+

35.

Cystopteris fragilis (L.) Bernh. – пухирник ламкий

-

-

-

+

36.

Ephedra distachya L. – ефедра двоколоса

-

-

+

+

37.

Gagea artemczukii A.Krasnova – зірочки Артемчука

-

-

-

+

38.

Gagea bulbifera (Pall.) Salisb. – зірочки бульбисті

-

-

-

+

39.

Gagea sczovitsii (Lang.) Besser ex Schult. et Schult. f. – зірочки Шовіца

-

-

-

+

40.

 

Hedysarum grandiflorum Pall. – солодушка великоквіткова

-

-

-

+

41.

Hesperis tristis L. – вечорниці сумні

-

-

-

+

42.

Herniaria kotovii Klokov – остудник Котова

-

-

-

+

43.

Hyacinthella leucophaea (C. Koch) Schur – гіацинтик блідий

-

-

-

+

44.

Iris halophyla Pallas – півники солелюбні

-

-

-

+

45.

Iris pumila L. – півники карликові

-

-

-

+

46.

Iris pseudacorus L. півникі болотні

-

-

-

+

47.

Jurinea brachycephala Klokov – юринея короткоголова

-

-

-

+

48.

Haplophyllum suaveolens (DC.) G. Don f. – гаплофіл запашний

-

-

-

+

49.

Linum czerniaevii Klokov – льон Черняєва

-

-

-

+

50.

Linum tenuifolim L. – льон тонколистий

-

-

-

+

51.

Muscari neglectum Guss. – гадюча цибулька занедбана

-

-

-

+

52.

Polypodium vulgare L.багатоніжка звичайна

-

-

-

+

53.

Paronychia cephalotes (M. Bieb) Besser – загнітник головчастий

-

-

-

+

54.

Potentilla astracanica Jacq. – перстач астраханський

-

-

-

+

55.

Rosa bordzilowskii Chrshan.шипшина Бордзіловського

-

-

-

+

56.

Silene supina M. Bieb. – смілка приземкувата

-

-

-

+

57.

Valeriana tuberosa L. – валеріана бульбиста

-

-

-

+

58.

Vinca herbacea Waldst. & Kit. – барвінок трав'яний

-

-

-

+

59.

Verbascum phlomoides L.дивина лікарська

-

-

-

+

Всього

20

2

3

38

 

Таблиця 2

Рослинні угруповання, занесені до «Зеленої книги України» (2009) у межах Чернігівського району

Формації

Асоціації

1.

мигдалю низького (Amygdaleta nanae)

мигдалево-різнотравна Amygdaletum (nanae) varioherbosum, мигдалево-типчакова Amygdaletum (nanae) festucosum (valesiacae) волосистоковилово–

низькомигдалева (Amygdaletum (nanae) stiposum (capillatae)),

вузьколистоковилово–низькомигдалева (Amygdaletum (nanae) stiposum (tirsae)), вузьколистотонконогово–низькомигдалева (Amygdaletum (nanae) poosum (angustifoliae)), низькомигдалева чиста (Amygdaletum nanae purum), прибережностоколосово–низькомигдалева

(Amygdaletum (nanae) bromopsidosum (ripariae)

2.

карагани скіфської (Caraganeta scythicae)

валіськокострицево–скіфськокараганова (Caraganetum (scythicae) festucosum (valesiacae)), українськоковилово–скіфськокараганова (Caraganetum

(scythicae) stiposum (ucrainicae

3.

пирію ковилолистого (Elytrigieta stipifoliae)

валіськокострицево–ковилолистопирійна (Elytrigietum (stipifoliae) festucosum (valesiacae)),

вузьколистотонконогово–

ковилолистопирійна (Elytrigietum (stipifoliae) poosum (angustifoliae)),

ковилолистопирійна чиста (Elytrigietum stipifoliae purum),

прибережностоколосово–

ковилолистопирійна (Elytrigietum (stipifoliae) bromopsidosum (ripariae))

4.

ковили гранітної (Stipeta graniticolae)

бульбистотонконогово–гранітноковилова (Stipetum (graniticolae)

poosum (bulbosae)), валіськокострицево–гранітноковилова (Stipetum

(graniticolae) festucosum (valesiacae)), вапняковочебрецево–гранітноковилова (Stipetum (graniticolae) thymosum (calcarei)), волосистоковилово–гранітноковилова (Stipetum (graniticolae) stiposum (capillatae)),

низькоосоково–гранітноковилова (Stipetum (graniticolae) caricosum (humilis)), українськоковилово–гранітноковилова (Stipetum (graniticolae) stiposum (ucrainicae)).

5.

ковили Лессінга (Stipeta lessingianae)

лессінговоковилово-типчакова Stipetum (lessingianae) festucosum (valesiacae) волосистоковилово–лессінгоковилова (Stipetum

(lessingianae) stiposum (capillatae)), вузьколистотонконогово–лессінгоковилова

(Stipetum (lessingianae) poosum (angustifoliae)), гребінчастожитняково–

лессінгоковилова (Stipetum (lessingianae) agropyrosum (pectinatae)), пониклошавлієво–лессінгоковилова (Stipetum (lessingianae) salviosum (nutantis)), прибережностоколосово–лессінгоковилова (Stipetum (lessingianae) bromopsidosum (ripariae))

6.

ковили української (Stipeta ucrainicae)

українськоковилово-типчакова Stipeta (ucrainicae) festucosum (valesiacae) австрійськополиново–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) artemisiosum (austriacae), волосистоковилово–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) stiposum (capillatae)), волохатокринітарієво–

українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) crinitariosum (villosae)),

вузьколистотонконогово–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) poosum

(angustifoliae)), кущовокараганово–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) caraganosum (fruticis)), лессінгоковилово–українськоковилова (Stipetum

(ucrainicae) stiposum (lessingianae)),

сегієромолочаєво–

українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) euphorbiosum (sequieranае)).

7.

ковили волосистої (Stipeta capillatae)

бородачево-волосистоковилова (Stipetum (capillatae)

botriochloosum (ischaemi)), волосистоковилова чиста (Stipetum

capillatae purum), гребінчастокипцево–волосистоковилова (Stipetum (capillatae)

koeleriosum (cristatae)) кущовокараганово–волосистоковилова (Stipetum

(capillatae) caraganosum (fruticis)), лессінгоковилово–волосистоковилова

(Stipetum (capillatae) stiposum (lessingianae)), Волосистоковилово-типчакова Stipetum (capillatae) festucosum (valesiacae), волосистоковилово грудницева Stipetum (capillatae) galatellosum (villosae)

8.

Водяного жовтецю Ріона (Batrachieta rionii)

зануренокуширово–ріоноводяножовтецева (Batrachietum (rionii)

ceratophyllosum (demersi)),

ріоноводяножовтецева чиста

(Batrachietum rionii purum).

6.2.2. Ентомофауна

Різноманіття будь-якої локальної ентомофауни визначається кількома базовими чинниками: різноманіттям природних умов даної території, впливом  на неї  діяльності людини, а також загальними розмірами регіону. Певна річ, сучасне поширення видів в певній мірі є результатом їх виникнення, еволюції та розселення і це знаходиться відображення у традиційному зоогеографічному районуванні.

В цілому ентомофауна Запорізької області за таксономічним багатством, ймовірно, не поступається суміжним з нею Дніпропетровщині або Херсонщині.  Певна річ, у межах регіону це розмаїття розподілене досить нерівномірно. В основному воно зосереджене у місцях, де угруповання комах зазнали і зазнають зараз меншого впливу діяльності людини. Це, в першу чергу, наявні території природно-заповідного фонду, а також місця, незручні для господарювання.

Нижче подано стислу загальну інформацію щодо ентомофауни адміністративно-територіального району області. У кожному з них вона налічує тисячі видів. Ми наводимо лише найхарактерніші для кожної місцини і такі, що заслуговують на особливу увагу з огляду збереження біорізноманіття території. Природно, що значна кількість видів є спільною для ентомофаун різних районів. Але маючи на меті якомога повніше представити ентомофауну Запорізької області в цілому, ми намагалися звести до мінімуму дублювання у переліках видів, притаманних різним районам. Наведені відомості базуються  на власних багаторічних дослідженнях, а також наявних літературних джерелах. Щодо останніх, то неконкретизовані відомості (на кшталт «по всій Україні», «південь Запорізькою області») ігнорувалися. Інформацію про види, включені до «Червоного списку» МСОП, подано за останньою версією цього переліку (The IUCN Red List…, 2018).

Ландшафтною особливістю регіону є наявність виходів на поверхню Приазовського масиву Українського кристалічного щита. У цих місцях сформувалися своєрідні біотопи, ентомофауна яких збільшує загальне біорізноманіття території.

Поблизу водойм не рідкісними є бабки (Odonata): дозорець-імператор (Anax imperator), плосконіжка звичайна (Platycnemis pennipes), стрілка витончена (Ischnura elegans).

Характерними є деякі напівтвердокрилі – цикадки – тополева (Macropsis virescens),  буйволоподібна (Stictocephala bisonia), вівсяницева (Addarus ocellaris), палева (Oliarius leporinus), срібляста (Athysanus argentarius), осокова (Cicadula quadrinotata); клопи – плагіогнатус двокрапковий (P. bipunctatus,), геокоріс опушений (Geocoris pubescens), батисолен люцерновий (Bathysolen nubilus), гімацерус мурахоподібний (Himacerus mirmicoides), крайовик шорстколистий  (Enoplops scapha).

Зазвичай досить численними у локальних  біоценозах є твердокрилі (Coleoptera): гоноцефалюм маленький (Gonocephalum pygmaeum), аблатарія згладжена (Ablattaria laevigata), лупер жовтоносий (Luperus xanthopoda ), шкіроїд гризучий (Dermestes laniarius), антренус розмальований (Anthrenus picturatus), майка звичайна (Meloe proscarabaeus), стенодера кавказька (Stenodera caucasica), коренеїд рудий (Dorcadion fulvum), галерука садова (Galeruca pomonae), хризоліна глушицева (Chrysolina cerealis), ентомосцеліс горицвітовий (Entomoscelis adonidis), хілоторакс чорнорисковий (Chilothorax melanostictus), зернівка суміжна (Bruchus affinis), ринхіт золотавий (Rhynchites auratus), довгоносики – мініопс малий (Minyops minutus), ботінодерес лободовий (Bothynoderes affinis), риноцилюс конічний (Rhynocyllus conicus), цевторинх білоточковий (Ceuthorrhynchus macula-alba). Поблизу Верхнього Токмака, на гранітних виходах в долині р. Кайінкулак є популяція рідкісного довгоносика ларинуса облямованого (Larinus idoneus).

Серед булавовусих лускокрилих (Lepidoptera: Rhopalocera) Усі вони є досить поширеними на теренах області (Жаков, Бурма, 2007; Плющ и др., 1987). В околицях с. Салтичія знаходиться популяція синявця евмеда (Eumedonia eumedon) одна з двох відомих в Україні (Жаков, Бурма, 2007).

Перелік рідкісних та зникаючих видів комах Чернігівського району наведений у таблиці 3.

Таблиця 3

Список рідкісних та зникаючих видів комах Чернігівського району

 

 

 

Види

Категорії

Українська назва виду

Латинська назва виду

ЧКУ

Боннська

Бернська

CITIES

МСОП

1

Дозорець-імператор

Anax imperator

вразливий

LC

2

Вусач мускусний

Aromia moschata

вразливий

3

Махаон

Papilio machaon

вразливий

LC

4

Подалірій

Iphiclides podalirius

вразливий

LC

5

Синявець римнус (Сурядна  та ін.., 2018)

Neolycaena rhymnus

неоцінений

6

Cколія-гігант 

Megascolia maculata

неоцінений

 

6.2.3. Земноводні та плазуни

В межах Чернігівського району відзначається 3 види земноводних та 5 видів плазунів (табл. 4). Даний перелік сформований на основі опрацювання літературних джерел (Кармишев, Волканова, 2014; Кармишев, 2002, 2007; Котенко, 1983; Петроченко, 1990; Петроченко та ін., 2005; Червона книга України, 2009; Сурядна та ін., 2011; Сурядна, Писанець, 2010 та ін.), аналізу фондових колекцій та власних польових спостережень.

Герпетофауна району дуже схожа до фауни суміжних районів, передусім Мелітопольського та Токмацького, що пов’язано зі схожими біотопами та віддаленістю від великих річок.

Серед земноводних з водоймами постійно пов’язана озерна жаба, яка зустрічається в басейні річки Молочної та її допливів. Досить висока її чисельність і в штучних водоймах, ставках, кар’єрах. Ропуха зелена та часничниця звичайна проживають на суші, а у водоймах з’являються тільки у період розмноження. Жаба і ропуха розповсюджені по всьому району, часничниця досить рідкісна. Всі зазначені види охороняються Бернською конвенцією.

Серед плазунів найбільш масовим видом є ящірка прудка, яка зустрічається повсюдно. Два види вужів зустрічаються у водно-болотних угіддях і є звичайними видами. Черепаха болотна (Emys orbicularis (Linnaeus, 1758) зустрічається в межах басейну річки Молочна. Гадюка степова зустрічається на схилах річки Молочної і має досить високу чисельність в степових біотопах, які не трансформовані людиною. Даний вид охороняється в рамках Червоної книги України (2009). Всі види плазунів району охороняються в рамках Бернської конвенції. Два види відносяться до переліку Європейського Червоного списку, один з яких підлягає охороні у відповідності до Списку Міжнародного союзу охорони природи.

Таблиця 4

Видовий склад земноводних та плазунів Чернігівського району,

їх охоронний статус

Група, вид

ЧКУ

БеК

ЄЧС

МСОП

Латинська назва

Українська назва

ЗЕМНОВОДНІ

Pelobates fuscus (Laurenti, 1768)

Часничниця звичайна

-

2

-

 

Bufo viridis Laurenti, 1768

Ропуха зелена

-

2

-

 

Pelophylax ridibundus (Pallas, 1771)

Жаба озерна

-

3

-

 

ПЛАЗУНИ

 Emys orbicularis (Linnaeus, 1758)

Черепаха болотяна

-

2

NT

LR\nt

Lacerta agillis Linnaeus, 1758

Ящірка прудка

-

2

-

 

Natrix natrix (Linnaeus, 1758)

Вуж звичайний

 

3

 

 

Natrix tesselata (Laurenti, 1768)

Вуж водяний

 

2

 

 

Vipera renardi (Christoph, 1861)

Гадюка степова

ВР

2

VU

 

 

 

6.2.4. Іхтіофауна

 

Іхтіофауна водойм району нараховує досить незначну кількість видів (n=23), які представляють 7 родин. Серед них вагому частку складають коропові, кількість яких становить 13 видів. Чисельними видами є плітка звичайна (Rutilus rutilus (Linnaeus, 1758)), краснопірка звичайна (Scardinius erythrophthalmus (Linnaeus, 1758)) та види-вселенці (амурський чебачок (Pseudorasbora parva (Temminck et Schlegel, 1846)), сонячна риба синьозяброва (Lepomis gibbosus (Linnaeus, 1758)).

Охоронна складова фауни представлена тільки видами Бернської конвенції (табл. 5).

Таблиця 5

Список рідкісних та зникаючих видів водойм Чернігівського району Запорізької області

№ за/п

Види

Категорії

Українська назва

Латинська назва

ЧКУ

Боннська

Бернська

СІТЕS

МСОП

1.      

Гірчак європейський

Rhodeus amarus

(Bloch, 1782)

-

-

3

-

-

2.      

Щипавка звичайна

Cobitis taenia

Linnaeus, 1758

-

-

3

-

-

3.      

Багатоголкова колючка південна

Pungitius platygaster (Kessler, 1859)

-

-

3

-

-

4.      

Бичок пісочник

Neogobius fluviatilis (Pallas, 1814)

-

-

3

-

-

5.      

Тупоносий бичок цуцик

Proterorhinus marmoratus

(Pallas, 1814)

-

-

3

-

-

Разом

-

-

5

-

-

 

 

 

 

6.2.5. Орнітофауна

 

Майже вся Запорізька область входить до складу перехідної смуги між Західним і Східним зоогеографічними районами Європейської степової провінції Пустельно-Степової підобласті Палеарктики, а південна її частина – в район річкових долин і морських узбереж (Воинственский, 1960).

Домінуючі види. Видове різноманіття птахів району (табл. 6) визначається наявними біотопами, найпоширенішими з яких є сільськогосподарські угіддя у вигляді полів з лісосмугами та сільські населені пункти, подекуди штучними лісами, а поміж природних біотопів - водно-болотними угіддями, луками та залишками степів, більшість з яких збереглася по кам’янистим схилам численних балок та долин річок. У сільськогосподарських угіддях найпоширенішими є горобині види, зокрема, на полях жайворонки степовий та польовий, щеврик польовий, плиска жовта, а по лісосмугам кропив’янки рябогруда та сіра, сорокопуди терновий та чорнолобий, ворона сіра, вівсянка садова та просянка (таблиця). По лісосмугам, особливо навкруги сіл, та безпосередньо у селах, поширені ластівка сільська, посмітюха, плиска біла, кам’янка звичайна, шпак звичайний, синиця велика, горобці хатній та польовий, зеленяк, щиглик та коноплянка. З негоробцеподібних в сільськогосподарських угіддя та селах звичайними є боривітер, перепілка, куріпка сіра, припутень, горлиці садова та звичайна, одуд, тощо.

На водоймах по долинам річок та великим балкам поширеними є пірникоза велика, крижень, лунь болотяний, лиска, кулик-довгоніг, зозуля, очеретянка велика, на прилеглих луках чайка, плиска біла, трав’янки лучна та чорноголова, а по крутим та кам’янистим схилам балок, річок та у кар’єрах сич хатній, одуд, бджолоїдка, ластівка берегова, кам’янка звичайна.

Перелік рідкісних та зникаючих видів птахів Чернігівського району наведений у таблиці 7.

 

Таблиця 6

Найпоширеніші види птахів району у гніздовий період

Вид

Основні біотопи

Степові

Лучні

Водно-болотні

Лісові

С/г угіддя (поля-лісосмуги)

Сільські населені пункти

Пірникоза велика Podiceps cristatus

 

 

1

 

 

 

Крижень Anas platyrhynchos

 

 

1

 

 

 

Чирянка велика Anas quеrquedula

 

 

1

 

 

 

Лунь болотяний Circus aeruginosus

 

 

1

 

 

 

Канюк звичайний Buteo buteo

 

 

 

1

1

 

Боривітер Falco tinnunculus

 

 

 

1

1

1

Перепілка Coturnix coturnix

1

 

 

 

1

 

Куріпка сіра Perdix perdix

1

 

 

 

1

 

Фазан Phasianus colchicus

 

 

 

1

1

 

Лиска Fulica atra

 

 

1

 

 

 

Кулик-довгоніг Himantopus himantopus

 

 

1

 

 

 

Чайка Vanellus vanellus                                                                              

 

1

1

 

 

 

Припутень Columba palumbus

 

 

 

1

1

 

Горлиця садова Streptopelia decaocto

 

 

 

 

 

1

Горлиця звичайна Streptopelia turtur

 

 

 

1

1

1

Сова вухата Asio otus

 

 

 

1

1

1

Сич хатній Athene noctua

 

 

 

 

 

1

Бджолоїдка Merops apiaster

 

 

1

 

 

1

Одуд Upupa epops

 

 

 

1

1

1

Зозуля Cuculus canorus

 

 

1

1

1

 

Дятел сірійський Dendrocopos syriacus

 

 

 

1

1

1

Жайворонок степовий Melanocorypha calandra

1

1

 

 

1

 

Посмітюха Galerida cristata

 

 

 

 

 

1

Жайворонок польовий Alauda arvensis

1

1

 

 

1

 

Ластівка берегова Riparia riparia

 

 

1

 

 

 

Ластівка сільська Hirundo rustica

 

 

1

 

 

1

Ластівка міська Delichon urbica

 

 

 

 

 

1

Щеврик польовий Anthus campestris

1

1

 

 

1

 

Щеврик лісовий Anthus trivialis

 

 

 

1

1

 

Плиска жовта Motacilla flava

1

1

 

 

1

 

Плиска біла Motacilla alba

 

 

1

 

 

1

Трав’янка лучна Saxicola rubetra

 

1

1

 

 

 

Трав’янка чорноголова Saxicola rubicola

 

1

1

 

 

 

Горихвiстка чорна Phoenicurus ochruros

 

 

 

1

1

1

Дрізд чорний Turdus merula

 

 

 

1

1

1

Дрізд співочий Turdus philomelos

 

 

 

1

1

 

Кам’янка звичайна Oenanthe oenanthe

 

 

 

 

 

1

Кобилочка солов’їна Locustella luscinioides

 

 

1

 

 

 

Очеретянка ставкова Acrocephalus scirpaceus

 

 

1

 

 

 

Очеретянка велика Acrocephalus arundinaceus

 

 

1

 

 

 

Соловейко східний Luscinia luscinia

 

 

 

1

1

 

Синьошийка Luscinia svecica

 

 

1

 

 

 

Кропив’янка рябогруда Sylvia nisoria

 

 

 

1

1

 

Кропив’янка сіра Sylvia communis

 

 

 

1

1

1

Мухоловка сіра Muscicapa striata

 

 

 

1

1

 

Синиця блакитна Cyanistes caeruleus

 

 

 

1

1

1

Синиця велика Parus major

 

 

 

1

1

1

Сорокопуд терновий Lanius collurio

 

 

 

1

1

1

Сорокопуд чорнолобий Lanius minor

 

 

 

 

1

1

Вивільга Oriolus oriolus

 

 

 

1

1

1

Шпак звичайний Sturnus vulgaris

 

 

 

1

1

1

Сойка Garrulus glandarius

 

 

 

1

1

1

Галка Corvus monedula

 

 

 

 

1

1

Ворона сіра Corvus corone

 

 

 

1

1

1

Крук Corvus corax

 

 

 

1

1

1

Горобець хатній Passer domesticus

 

 

 

1

1

1

Горобець польовий Passer montanus

 

 

 

1

1

1

Зяблик Fringilla coelebs

 

 

 

1

1

 

Зеленяк Chloris chloris

 

 

 

1

1

1

Щиглик Carduelis carduelis

 

 

 

1

1

1

Коноплянка Carduelis cannabina

 

 

 

1

1

1

Костогриз Coccothraustes coccothraustes

 

 

 

1

1

 

Вівсянка садова Emberiza hortulana

 

 

 

 

1

 

Просянка Emberiza calandra

1

1

 

 

1

 

 

Таблиця 7

Список рідкісних та зникаючих видів птахів Чернігівського району

Види

Категорії охорони*

Українська назва виду

Латинська назва виду

ЧКУ

Боннська

Бернська

СІТЕS

МСОП

 

Огар

Tadorna ferruginea

ВР

1, 2

2

 

LC

 

Скоба

Pandion haliaetus

ЗК

2

2

2

LC

 

Шулiка чорний

Milvus migrans

ВР

1, 2

2

2

LC

 

Лунь польовий

Circus cyaneus

РД

1, 2

2

2

LC

 

Лунь лучний

Circus pуgargus

ВР

1, 2

2

2

LC

 

Канюк степовий

Buteo rufinus

РД

1, 2

2

2

LC

 

Орлан-бiлохвіст

Haliaeetus albicilla

РД

1, 2

2

1

LC

 

Балабан

Falco cherrug

ВР

2

2

2

EN

 

Журавель степовий

Anthropoides virgo

ЗК

2

2

2

LC

 

Дрохва

Otis tarda

ЗК

1, 2

2

2

VU

 

Лежень

Burhinus oedicnemus

NO

 

2

2

LC

 

Кулик-довгонiг

Himantopus himantopus

ВР

2

2

 

LC

 

Кульон великий

Numenius arquata

ЗК

1, 2

3

 

NT

 

Голуб-синяк

Columba oenas

ВР

 

3

 

LC

 

Сова болотяна

Asio flammeus

РД

 

2

2

LC

 

Совка

Otus scops

РД

 

2

2

LC

 

Сиворакша

Coracias garrulus

ЗК

2

2

 

LC

 

Сорокопуд сiрий

Lanius excubitor

РД

 

2

 

LC

 

Золотомушка червоночуба

Regulus ignicapillus

NO

 

2

 

LC

 

Вiвсянка чорноголова

Emberiza melanocephala

 

РД

 

2

 

LC

* - Категорії охорони: ЧКУ - Червона книга України (2009); Бонська конвенція - Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин; МСОП (IUSN) - Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів; Бернська конвенція - Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі; CITES - Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення.

 

6.2.6. Ссавці

У ХХ ст. колишні степові угіддя Чернігівського  району були перетворені на  сукупність ланів, помережаних лісосмугами, які складаються з 5-10 деревно-чагарникових порід. Залишки степових біоценозів збереглися лише в балках, де вони періодично піддаються примусовому випалюванню. Це негативно впливає на всі біологічні компоненти і унеможливило існування багатьох степових ссавців (табл. 8). Серед них малий ховрах, з яким трофічними та топічними зв`язками досить тісно зв`язаний занесений до Червоної книги (2009) степовий тхір. У 60-роках ХХ ст. відбулися потужні процеси щодо залучення до землеробства давніх перелогів та цілинних земель, як збереглися переважно у балках. Це суттєво погіршило екологічні умови усіх степових ссавців. Так, у 1960 р. у Чернігівському районі було заготовлено лише 1 смушок степового тхора і з тих пір його чисельність почала  різко скорочуватись. Це стало наслідком боротьби з малим ховрахом, який, незважаючи на відсутність у Червоній книзі, зараз знаходиться у значній небезпеці. Хоча у  1960-1962 та 1965-1966 рр. з території до заготконтори надійшло 62795  смушки цього гризуна (Филонов, 1967), що свідчить про його високу чисельність у ті часи, зараз у багатьох місцях району цей ховрах взагалі не мешкає.

Також дуже скоротився ареал великого тушканчика, який ще недавно був нечисельним але типовим видом, що мешкав у балках (Волох, 2009). Досить рідкісним гризуном тут став звичайний хом`як, угруповання якого тривалий час контролювалися за допомогою механічних, бактеріологічних та хімічних засобів (Мигулін, 1927; Сокур, 1960). У 1960-1962 та 1965-1966 роках жителі Чернігівського району здали до заготівельної контори 33 смушків звичайного хом`яка, який зараз відноситься до рідкісних видів теріофауни України (Червона книга, 2009). Можливо, зараз цей гризун  зник з території району,  оскільки в останні роки про нього нічого не відомо.

Таблиця 8

Список рідкісних та зникаючих видів ссавців Чернігівського району

Види

Категорії

Українська назва

виду

Латинська назва

виду

ЧКУ

Боннська конвенція

Бернська

конвенція

СІТЕS

МСОП

1.       

Білозубка білочерева

Crocidura leucodon

ІІІ

2.       

Білозубка мала

Crocidura suaveolens

ІІІ

3.       

Мідиця звичайна

Sorex araneus

ІІІ

4.       

Мідиця мала

Sorex minutus

ІІІ

5.       

Вечірниця руда

Nyctalus noctula

V

ІІ

ІІ

6.       

Лилик двоколірний

Vespertilio murinus

V

ІІ

ІІ

7.       

Пергач пізній

Eptesicus serotinus

V

ІІ

ІІ

8.       

Нетопир білосмугий

Pipistrellus kuhlii

V

ІІ

ІІ

9.       

Нетопир звичайний

Pipistrellus pipistrellus

V

ІІІ

ІІІ

10.   

Мишівка cтепова

Sicista subtilis

Е

ІІ

11.   

Нічниця вусата

Myotis mysacinus

V

ІІ

ІІ

12.   

Тушканчик великий

Allactaga major

R

13.   

Хом`як звичайний

Cricetus cricetus

I

ІІ

14.   

Хом’ячок сірий

Cricetulus migratorius

К

15.   

Вовк

Canis lupus

ІІ

ІІ

16.   

Видра річкова

Lutra lutra

I

ІІ

І

NT

17.   

Ласка звичайна

Mustela  nivalis

ІІІ

18.   

Тхір степовий

Mustela eversmanni

E

II

19.   

Перев`язка

Vormella peregusna

R

ІІ

VU

20.   

Куниця кам’яна

Martes foina

ІІІ

21.   

Борсук звичайний

Meles meles

ІІІ

22.   

Лось європейський

Alces alces

V

ІІІ

23.   

Козуля європейська

Capreolus capreolus

ІІІ

Разом:

14

5

21

2

2

*Примітка:  Види Червоної книги України (2009): EW – зниклий у природі; E  – зникаючий; R – рідкісний; V –  вразливий;  І – неоціненний; К – недостатньо відомий. Види Червоної книги МСОП: EX – зниклий;  EW  – зниклий у дикому стані; СR – перебуває у критичному стані;  EN – перебуває  у небезпечному стані; VU – вразливий; NT  – близький до стану загрози зникнення;  LC – відносно благополучний;  DD – бракує даних; NE  – неоцінений.  

 

 

У 1977 р. на землях колишнього колгоспу ім. Леніна було зафіксовано появу першого мігруючого лося. Пізніше його окремі особини та сім`ї траплялися до 1990 р. включно. Зважаючи на небезпечну тенденцію, у 2018 р. лося було внесено до Червоної книги України. Після 1962 р. у  Чернігівському та в інших районах Запорізької області з'явилися поселення борсука, який нещодавно був об`єктом суворої  охорони в Україні (Червона книга, 1994). Більшість з них існують і зараз.

Із 23 виявлених нами у Чернігівського району рідкісних видів ссавців 14 (60,9 %) занесено до Червоної книги України (2009). Серед них найвищий статус (зникаючий) мають мишівка cтепова та степовий тхір, а перев`язка, та тушканчик великий вважаються рідкісними. Всі види кажанів  включені до Боннської, а 21 (91,3 %) видів – до списків Бернської конвенції. Попри занесення до світових природоохоронних документів (Червона книга МСОП), доволі позитивна ситуація спостерігається з видрою, яка наприкінці ХХ ст. поширилася у всіх річках району (Волох, 2003). Вслід за ондатрою, яка проникла у водойми з Дніпра, подолавши складний шлях (Волох, 2002), видра з’явилась там, де її не знали кілька поколінь людей (Волох, Роженко, 2009). У 1948-1950  рр. у Чернігівському та Куйбишевському районах знаходився осередок мешкання вовків, звідки вони заходили в незаселені тоді піщані кучугури, розташовані на узбережжі Азовського моря в Бердянському та Приазовському районах. В кінці 50-років в степових областях країни мешкало ~ 50 вовків, на початку 60-х ~ 40, а на початку 70-років жодного (Гурский, 1989). Але з послабленням мисливського впливу наприкінці ХХ ст., чисельність вовка стала зростати і зараз  його поголів`я у Запорізькій області є значним. Тому включення вовка до Вашингтонської конвенції (СІТЕС) є наслідком недавнього негативного стану його популяцій у Європі та Північній Америці.

Загалом, із виявлених нами рідкісних видів ссавців, що мешкають  у Чернігівському районі, 56,6 % мешкає у степових та польових біотопах, 17,4 %  – переважно у населених пунктах, 21,7 % притримується лісових урочищ і 4,3 % мешкає у водно-болотних угіддях.

 

  1. Землі, що можуть входити до складу екомережі району

 

Відповідно до Закону України «Про екологічну мережу України», до складових структурних елементів екомережі включаються:

а) території та об'єкти природно-заповідного фонду;

б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;

в) землі лісового фонду;

г) полезахисні  лісові смуги та інші захисні насадження,  які не віднесені до земель лісового фонду;

ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;

д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів;

е) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, луки, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність);

є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

з) частково землі сільськогосподарського  призначення екстенсивного використання – пасовища, луки, сіножаті тощо;

и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.

До природно-заповідного фонду України належать:

  • природні території та об'єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам’ятки природи, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва;
  • заказники (ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні), пам'ятки природи (комплексні, пралісові, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні), ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів;

ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Водно-болотні угіддя, або вологі землі (англ. Wetlands) – ділянки місцевості, ґрунт яких є аквіфером з постійною або сезонною вологістю. Такі ділянки місцевості можуть бути частково або повністю зайняті водоймами. Водно-болотними угіддями є мілководні озера чи ділянки морського узбережжя, верхові та низові болота, також деякі інші. Вода у водно-болотних угіддях може бути прісною, морською і солонуватою.

До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

Лісові:

вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;

не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо;

Нелісові:

зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо;

зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);

зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Полезахисні лісові смугице штучно створені насадження лінійного типу для захисту сільськогосподарських угідь. Ці ліси належать до захисних лісів (поряд з водоохоронними, санітарно-гігієнічними, оздоровчими та деякими іншими категоріями захисності, що формують ліси першої групи).

Полезахисні лісові смуги виконують переважно захисні, протиерозійні, кліматорегулюючі та інші корисні функції. Правовий режим полезахисних лісосмуг детально законодавством не врегульований. Не встановлені й нормативні розміри цих смуг.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.  

  1. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути наприродні лікувальні властивості цих земель.
  2. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.
  3. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Землями ж оздоровчого призначення прийнято вважати лише ті, які в установленому порядку оголошені курортами (це випливає із визначення курорту, вміщеного до ст. 1 Закону України «Про курорти»).

«Округ санітарної охорони - це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. В межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

Для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони».

Правовий режим земель у межах округу санітарної охорони курорту не є однаковим для всіх його частин. Так, згідно зі ст. 30 Закону України «Про курорти» за ступенем охоронного режиму округ санітарної охорони поділяється на три зони: першу (зона суворого режиму), другу (зона обмежень) та третю (зона спостережень). Межі зон округу санітарної охорони курорти визначаються одночасно з встановленням меж округу органами, які встановлюють межі відповідного округу. Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою.

Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш 100 метрів.

Друга зона (зона обмежень) округу санітарної охорони курорту охоплює територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

До третьої зони (зона спостережень) округу санітарної охорони курорту включається територія, яка охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.

Земельні ділянки в межах округів та зон санітарної охорони курортів використовуються у порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забудови курорту, з дотриманням вимог статей 31-33 Закону України «Про курорти». З метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують на цих землях спеціально визначені природні об’єкти, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Серед основних складових структурних елементів екологічної мережі самостійне місце займають земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Порядок ведення Зеленої книги України визначається положенням про неї, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року.

Зелена книга України є офіційним державним документом, у якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні. Таким чином, три категорії природних рослинних угруповань можуть бути занесені до цієї книги: 1) рідкісні; 2) такі, що перебувають під загрозою зникнення; 3) типові.

Охорона природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги, забезпечується шляхом: а) установлення їх особливого правового статусу, врахування вимог щодо охорони цих угруповань під час розроблення нормативно-правових актів; б) створення на місцевостях, де існують угруповання, біосферних заповідників, інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі транскордонних; в) врахування спеціальних вимог щодо їх збереження під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи тощо.

Відтворення, як і охорона рослинних угруповань, має здійснюватися на підставі відповідних науково обґрунтованих заходів. У законодавстві визначені напрями відтворення природних об'єктів: а) сприяння їх природному відновленню; б) запобігання небажаним змінам та негативному антропогенному впливу; в) їх формування на штучно створених об'єктах природно-заповідного фонду.

Законодавством об'єкти, занесені до Червоної книги України, віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення. Ці види рослинного та тваринного світу підлягають державному обліку у порядку, який визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Червона книга поряд з відповідними кадастрами є однією з форм обліку природних ресурсів. Форма подання відомостей в офіційному виданні Червоної книги України визначається Національною комісією з питань Червоної книги України.

Відповідно відомості про зміст Червоної книги України, стан занесених до неї видів тваринного і рослинного світу підлягають широкому оприлюдненню, у тому числі через засоби масової інформації, доведенню до відома підприємств, навчальних закладів, наукових, виховних та інших установ і організацій. Проте не допускається оприлюднення відомостей про точне місцеперебування (зростання) об'єктів Червоної книги України та інших відомостей про них, якщо це може призвести до погіршення умов охорони та відтворення цих об'єктів.

Чинним законодавством визначено сім категорій видів тваринного і рослинного світу, які можуть бути занесені до Червоної книги. При встановленні цих категорій враховується стан та ступінь загрози зникнення вказаних видів. Це такі категорії: зниклі; зниклі в природі; зникаючі; вразливі; рідкісні; неоцінені; недостатньо відомі.

Значним резервом для формування екологічної мережі є малопродуктивні й деградовані сільськогосподарські угіддя, які внаслідок інтенсивного та нераціонального використання втратили свій агровиробничий потенціал. Це еродовані, заболочені, перезволожені, засолені, забруднені важкими металами, кам’янисті, кислі сільськогосподарські угіддя. До складу екомережі, зокрема її природних коридорів і буферних зон, можуть включатися також сільськогосподарські угіддя екстенсивного використання (сіножаті, пасовища), відкриті землі тощо.

 

7.1. Території та об’єкти природно-заповідного фонду району

 

На території Чернігівського району розташовано 11 територій природно-заповідного фонду місцевого значення (табл. 9). Заповідні теритрії загальнодержавного значення в межах району відсутні. Загальна площа заповідних територій складає 553,27 га. Відсоток заповідності району – 0,46%.

Структура природно-заповідного фонду представлена наступним чином:

Об’єкти місцевого значення:

- 4 ботанічні заказники місцевого значення,

- 1 ентомологічний заказник місцевого значення,

- 5 ландшафтних заказників місцевого значення,

- 1 геологічна пам’ятка природи місцевого значення.

Таблиця 10

Перелік об’єктів і територій природно-заповідного фонду району

№ п/п

Назва об’єкта ПЗФ

Тип

Площа, га

Адміністративне розташування та місцезнаходження об’єкта ПЗФ (в тому числі квартали і виділи)

Назва підприємства, організації установи – землекористувача (землевласника), у віданні якого знаходиться об’єкт ПЗФ

Рішення, згідно з яким створено (оголошено) даний об’єкт ПЗФ, змінено його площу, тощо

1

«Цілинна ділянка»

ботанічний заказник місцевого значення

1

Чернігівський р-н, східна сторона см.т.Чернігівка

Чернігівська об’єднана територіальна громада

Рішення Запорізького облвиконкому від 28.05.1980р. №253

2

«Водоохоронна зона»

ботанічний заказник місцевого значення

3

Чернігівський р-н, північий бік с.Кам’янка

Чернігівська об’єднана територіальна громада

Рішення Запорізького облвиконкому від 28.05.1980р. №253

3

«Урочище Церкви»

ботанічний заказник місцевого значення

4

Чернігівський р-н, с. Могиляни

Чернігівська об’єднана територіальна громада

Рішення Запорізького облвиконкому від 28.05.1980р. №253

 

4

«Степова балка»

ботанічний заказник місцевого значення

7

Чернігівський р-н, біля с.Розівка

Чернігівська об’єднана територіальна громада

Рішення Запорізького облвиконкому від 9.10.1990р. №281

5

«Цілинна балка з кам’янистими оголеннями»

ентомологічний заказник місцевого значення

20

Чернігівський р-н, бригада №2

Чернігівська об’єднана територіальна громада

Рішення Запорізького облвиконкому від 25.09.1984р. №315

6

«Салтичійське степове помістя»

ландшафтний заказник місцевого значення

12,77

Чернігівський р-н, в межах с.Салтичія на лівому березі правої р.Салтич

Чернігівська об’єднана територіальна громада

Рішення Запорізької обласної ради від 25.12.2001р. №5

7

«Урочище скелі»

ландшафтний заказник місцевого значення

40

Чернігівський р-н, в межах с. Верхній Токмак, вздовж лівого та правого берегів р. Токмачка

Чернігівська об’єднана територіальна громада

Рішення Запорізької обласної ради від 25.12.2001р. №5

8

«Цілинна ділянка з ставком»

ландшафтний заказник місцевого значення

343

Чернігівський район, Чернігівське л-во – 135 га, кв. 4-5, кв. 32 вид. 1-3, Чернігівська об’єднана територіальна громада

ДП «Приморське ЛГ», Чернігівська об’єднана територіальна громада

Рішення Запорізької обласної ради від 27.11.1998р. №10

9

«Токмак-могила (Синя гора)»

геологічна пам’ятка природи місцевого значення

3

Чернігівський р-н, с.Новополтавка

Новополтавський кам’яний кар’єр

Рішення Запорізького облвиконкому від 24.05.1972р. №206

10

«Балка біля річки Токмак»

ландшафтний заказник місцевого значення

20,9

Чернігівська об’єднана територіальна громада, на схід від с. Верхній Токмак

Чернігівська об’єднана територіальна громада

Рішення Запорізької обласної ради від 31.05.2016 № 16

11

«Роздольська балка»

ландшафтний заказник місцевого значення

98,6

Чернігівський район, біля с. Мокрий Став

Чернігівська об’єднана територіальна громада

Рішення Запорізької обласної ради від 31.05.2016 № 17

 

7.2. Рекреаційні та курортні землі

 

За даними Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, в межах Чернігівського адміністративного району землі рекреаційного та оздоровчого призначення відсутні.

 

7.3. Лісові землі

 

Станом на 01.01.2018 р. в межах Чернігівського району 5286 га зайняті лісами та іншими лісовкритими площами, Ліси та інші лісовкриті площі складають 4,4 % території району. Ліси області за призначенням і розміщенням виконують екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші) функції, мають обмежене експлуатаційне значення.

Ліси та лісове господарство Запорізької області мають певні особливості порівняно з західними областями: відносно низький середній рівень лісистості території області, що має істотні відмінності щодо лісорослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та корисних властивостей лісу Веденням лісового господарства на території району займалося Державне підприємство «Приморське лісове господарство».

Станом на вересень 2018 року Державне підприємство «Приморське лісове господарство» знаходиться в стадії ліквідації шляхом приєднання до Державного підприємства «Бердянське лісове господарство». Тому веденням лісового господарства з 2019 року на території району буде займатися Державне підприємство «Бердянське лісове господарство».

Загальна площа земель державного лісового фонду в районі складає 2300,00 га. До складу лісгоспу на території району входить 1 лісництво.

Площі лісів та інших лісовкритих площ в Чернігівському районі розташовані не рівномірно. Лісовий фонд представлений невеликими урочищами та окремими ділянками лісу площею 30-50 га. В районі для ведення лісового господарства створено Чернігівське лісництво (кв.кв. 1-59) площею 2300 га. під територіями природно-заповідного фонду знаходиться 135 га земель лісового фонду.

В області історично склалася ситуація з закріпленням лісів за постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування лісогосподарським підприємствам).

Ліси області сформовані багатьма видами деревних порід, серед яких домінують сосна (Pinus silvestris), акація (Robinia pseudoacacia L.).

Середній запас деревини за даними проведеного поточного лісовпорядкування складає 70 м3/га, річний приріст 2,3 м3 на гектар.

В умовах степової ландшафтної зони, в межах яких розміщений район, землі державного лісового фонду практично цілком повинні включатися до складу проектованої екологічної мережі.

Загальноукраїнською програмою «Ліси України» та місцевою програмою «Розвитку лісофого фонду Запорізької області» передбачене нарощування площ держлісфонду, а також повне відновлення та реконструкція полезахисних лісосмуг.

 

7.4. Землі водного фонду

 

Головним резервом для формування екологічної мережі виступають землі водного фонду. Законодавчо в Україні виділені такі категорії земель водного фонду: а) водоохоронні зони; б) прибережні захисні смуги; в) берегові смуги; г) смуги відведення; д) зони санітарної охорони. Для них встановлений відповідний нормативно-правовий статус і введені обмеження щодо господарського використання. Разом з тим на даний час землі водного фонду на місцевості (в натурі) не виділені, і їх використання практично не регламентоване. Виділення земель водного фонду в натурі та їх картографування на планах землекористування потребує відповідного фінансування, проектування та інших організаційно-господарських заходів. Потрібна спеціальна програма таких робіт.

Водоохоронні зони встановлюються для всіх водних об'єктів - вздовж обох берегів річок, вздовж узбереж морів і лиманів, навколо озер і водосховищ. Їх межі визначають спеціальним земельним проектуванням, але в будь-якому випадку водоохоронні зони включають заплавні землі, а для малих річок - і нижні тераси. У водоохоронних зонах дозволена регульована господарська діяльність, у складі якої заборонено:

- використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

- організація кладовищ, захоронень падіжної худоби, звалищ, полів фільтрації;

- скидання неочищених стічних вод.

За погодженням природоохоронних органів, в окремих випадках може дозволятися розробка піску і гравію на сухих ділянках заплави.

Прибережні захисні смуги виділяють у складі водоохоронних зон. Їх встановлюють вздовж обох берегів річок, навколо водойм, на островах вздовж лінії урізу води (період межені) такою шириною:

- для малих річок та ручаїв, також ставків площею менше трьох гектарів – 25 м;

- для середніх річок. водосховищ і ставків площею від трьох гектарів і більше -50 м;

- для великих річок, водосховищ і озер -100 м.

Якщо крутизна схилів, прилеглих до водних об'єктів, перевищує 3°, то мінімальна ширина прибережних захисних смуг подвоюється. В межах населених пунктів прибережні захисні смуги встановлюють з врахуванням існуючого розселення та присадибних земель. Вздовж моря, навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Межі водоохоронних зон встановлюються на основі спеціального земельного проектування.

Прибережні захисні смуги являють собою природоохоронні території, на яких встановлюють режими обмеженої господарської діяльності. Зокрема, на них заборонено:

- розорювання земель (крім підготовки ґрунту під залуження та заліснення), садівництво й городництво;

- зберігання та застосування пестицидів і добрив;

- організація літніх таборів для худоби;

- будівництво будь-яких споруд, у т.ч. дач і баз відпочинку (крім гідротехнічних і лінійних споруд);

- миття та обслуговування транспортних засобів;

- організація звалищ, гноєсховищ, захоронення падіжної худоби, розміщення кладовищ, полів фільтрації, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва.

В межах прибережних захисних смуг вздовж морів, морських заток і лиманів, на островах і внутрішніх морських водах дозволено лише будівництво санаторіїв та інших лікувальних оздоровчих закладів з обов'язковими централізованими водопостачанням і каналізацією. Тут заборонені: 1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) організація полігонів твердих побутових і промислових відходів і накопичення стічних вод; 3) будівництво вигрібних резервуарів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом понад 1 куб. м на добу; 4) організація полів фільтрації та інших споруд для приймання та обеззаражування рідких відходів.

До водного фонду району відносяться річки, озера, ставки, водосховища, землі водного фонду, підземні води. Водні об'єкти розподіляються на об'єкти загальнодержавного і місцевого значення.

Відповідно до статті 79 Водного кодексу України залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі. До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів. До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів. До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів.

Для визначення масивів поверхневих та підземних вод річки України поділяються за типами згідно з методикою визначення масивів поверхневих та підземних вод.

На території Чернігівського району протікає 7 малих річок. Річки відносяться до річок Приазов’я (табл. 10, рис. 1, 2). Середні та великі річки на території Чернігівського району відсутні.

В межах Чернігівського району розташовано 5 водосховищ. Загальна площа водосховищ 330 га. Повний об’єм водосховищ розташованих в межах району становить 12,75 млн.м3.

Таблиця 10

Перелік річок Чернігівського району

Назва рiчки

(довжиною

бiльше 10 км)

Куди

впадає

(ріка)

З якого

берега

(лiв.пр.)

Довжина

рiчки,

км

Площа

водо-

збору,

км 2

Кiлькiсть при-

токiв (крiм

приведених

в гр.2), шт.

Загальна

довжина

притокiв,

км

у т.ч. у межах областi

Довжина

рiчок,

км

Кiлькiсть

притокiв,

шт.

Загальна дов-

жина притокiв,

км

1

Сисикулак

Молочна

пр.

13,0

47,3

4

7,0

13,0

4

7,0

2

Кайiнкулак

- "" -

пр.

21,0

182,0

5

16,0

21,0

5

16,0

3

Чингул

- "" -

пр.

29,0

399,0

21

73,0

29,0

21

73,0

4

Крульман

- "" -

лiв.

64,0

600,0

14

26,0

64,0

14

26,0

5

Курушан

Крульман

пр.

37,0

198,0

7

18,0

37,0

7

18,0

6

Юшанли

Молочна

лiв.

94,0

545,0

24

28,0

94,0

24

28,0

7

Чукрак

Юшанли

лiв.

10,0

46,0

-

-

10,0

-

-

 

Таблиця 11

Перелік водосховищ Чернігівського району

Адміністративно-територіальне утворення

Назва водосховища

Повний об’єм, млн.м3

НПР, м

Площа дзеркала при НПР, га

 
 

1

Новоказанкуватська с/р,
с. Новоказанкувате

Новоказанкувате

1,08

101,5

35

 

2

Богданівська, Панфіловська с/р
с. Калинівка

Юшанлинське

1,39

77,2

46

 

3

Обіточненська с/р   с.Салтичія

Салтичійське

1,41

110,9

40

 

4

смт Чернігівка

Чернігівске

2,72

137,9

81

 

5

Стульнівська та Новомихайлівська с/р

Кайінкулакське

6,15

82,0

128

 

 

Рис. 1. Карта-схема гідрографічної мережі Чернігівського району

Рис. 2. Карта-схема водних об’єктів Чернігівського району

7.5. Водно-болотні угіддя. Заболочені землі

 

Водно-болотні угіддя є важливими елементами у загальній структурі екомережі регіонального та загальнонаціонального рівнів.

Водно-болотні угіддя (ВБУ) являють собою одну з найважливіших складових екомереж. Вони виконують природозахисні, гідрологічні та соціально-екологічні функції, зокрема у розвантаженні ґрунтових вод, затримані наносів, токсинів і біологічно активних речовин, очищенні води і стримуванні паводків, ерозії берегів. ВБУ є безумовно необхідним компонентом для підтримання ландшафтного й біологічного різноманіття. Ці своєрідні угіддя підтримують рибні і лісові ресурси і самі собою являють високоцінні рекреаційні ресурси.

Водно-болотні угіддя (ВБУ) – це ділянки суші з високим вмістом вологи. До водно-болотних угідь (wetlands) звичайно відносять території, які періодично затоплюються або ж тісно пов´язані з водоймами. ВБУ – проміжні екосистеми між суходільними та водними. Їх називають “біляводним типом ландшафту”. ВБУ виділяються високою біологічною продуктивністю та багатством біорізноманіття

В межах району до складу водно-болотних угідь (ВБУ) можуть бути віднесені очеретяні асоціації, заліснені заплави річок, внутрішні озера і лагуни, лимани, дельти, морські затоки, піщані й галечникові коси, штучні водойми, рисові чеки та ін., збір і систематизація інформації (проста інвентаризація, детальна інвентаризація).

На території Чернігівського району водно-болотні угіддя місцевого або загальнодержавного значення відсутні.

 

7.6. Деградовані й малопродуктивні сільськогосподарські землі

 

Значним резервом для формування екологічної мережі є малопродуктивні й деградовані сільськогосподарські угіддя, які внаслідок інтенсивного та нераціонального використання втратили свій агровиробничий потенціал. Це еродовані, заболочені, перезволожені, засолені, забруднені важкими металами, кам’янисті, кислі сільськогосподарські угіддя. До складу екомережі, зокрема її природних коридорів і буферних зон, можуть включатися також сільськогосподарські угіддя екстенсивного використання (сіножаті, пасовища), відкриті землі тощо.

Загальний земельний фонд Чернігівського району складає 120,020 тис. га. При цьому площа сільськогосподарських земель екстенсивного використання, що можуть бути включені до екологічної мережі, а саме до природних коридорів і буферних зон становить:

cіножатні та пасовища - 15676,0000 га.

Відкриті землі без рослинного покриву, або із незначним рослинним покривом на території Чернігівського  району становлять  58 га.

 

7.7. Об`єкти культурної спадщини

 

Об'є́кт культу́рної спа́дщини – визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Нерухомий об'єкт культурної спадщини – об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Перелік археологічних об’єктів культурної спадщини Чернігівського району наведений у таблиці 12.

Таблиця 12

Перелік археологічних обєктів культурної спадщини

Чернігівського району

Охо-

рон-

ний

Найменування

об’єктів культурної спадщини

Кількість внутр.компл.

Місцезнаходження

Дата події, у зв’язку з якою об’єкт набув статусу пам’ятки (епоха)

Номер і дата рішення про взяття на облік, занесення до  Державногореєстру

Наявність облікової документації

 

3943

 

Курган

 

1

смт.Чернігівка, Чернігівська сел/р, за 3,0 км на південь від південної околиці селища

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3945

 

Курган

 

1

смт.Чернігівка, Чернігівська сел/р, за 4,3 км на південний захід від південно-західної околиці селища

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3947

 

Курган

 

1

смт.Чернігівка, Чернігівська сел/р, за 1,5 км на південний захід від південної околиці селища

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3948

 

Курган

 

1

смт.Чернігівка, Чернігівська сел/р, за 2,0 км на південний схід від  північно-східної околиці селища

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3950

 

Курган

 

1

смт.Чернігівка, Чернігівська сел/р, за 1,5 км на північний схід від північно-східної околиці селища

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3941

 

Курганний могильник

 

2

смт.Чернігівка, Чернігівсь-ка сел/р, за 3,2 км на північний захід від північно-західної околиці селища

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3942

Курганний могильник «Могила Висока»

 

4

смт.Чернігівка, Чернігівська сел/р, за 1,7 км на південь від південної околиці селища

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3944

 

Курганний могильник

 

3

смт.Чернігівка, Чернігівська сел/р, за 3,2 км на північ від північно-західної околиці селища

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3946

Курганний могильник  «Гостра Могила»

 

2

смт.Чернігівка, Чернігівська сел/р, за 1,7 км на південь від південно-східної околиці селища

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3949

Курганний могильник «Червива Могила»

 

2

смт.Чернігівка, Чернігівська сел/р, за 1,5 км на північ від північно-східної околиці селища

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3843

 

Курган

 

1

с.Благодатне, Широкоярська с/р, за 3,3 км на південний захід від західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3844

 

Курган

 

1

с.Благодатне, Широкоярська с/р, за 0,6 км на схід від східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3845

 

Курган

 

1

с. Бойове, Богданівська с/р, за 0,8 км на південь від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3848

 

Курган

 

1

с. Верхній Токмак, Верхньотокмацька с/р, за 1,0 км на захід від західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3849

 

Курган

 

1

с. Верхній Токмак, Верхньотокмацька с/р, за 1,5 км на захід від західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3852

 

Курган

 

1

с. Верхній Токмак, Верхньотокмацька с/р, за 1,5 км на схід від північно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3853

 

Курган

 

1

с. Верхній Токмак, Верхньотокмацька с/р, за 3,5 км на схід від центру села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3855

 

Курган

 

1

с. Верхній Токмак, Верхньотокмацька с/р, за 4,0 км на південний схід від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3858

 

Курган

 

1

с. Верхній Токмак, Верхньотокмацька с/р, за 4,5 км на схід від північної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3850

 

Курганний могильник

 

2

с. Верхній Токмак, Верхньотокмацька с/р, за 2,0 км на захід від центру села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3851

 

Курганний могильник

 

3

с. Верхній Токмак, Верхньотокмацька с/р, за 1,8 км на захід від північно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3854

 

Курганний могильник

 

2

с. Верхній Токмак, Верхньотокмацька с/р, за 2,5 км на схід від центру села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3856

 

Курганний могильник

 

2

с. Верхній Токмак, Верхньотокмацька с/р, за 3,0 км на південний схід від південної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3857

 

Курганний могильник  «Довга Могила»

 

3

с. Верхній Токмак, Верхньотокмацька с/р, за 3,5 км на південний схід від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3846

 

Курган

 

1

с. Владівка, Владівська с/р, за 1,0 км на південь від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3847

 

Курган

 

1

с. Владівка, Владівська с/р, за 1,2 км на південь від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3859

 

Курган

 

1

с. Довге, Просторівська с/р, за 1,2 км на південь від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3862

 

Курган

«Біла Могила»

 

1

с. Довге, Просторівська с/р, за 2,4 км на північ від північної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3860

 

Курганний могильник

 

3

с. Довге, Просторівська с/р, за 1,3 км на південь від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3861

 

Курганний могильник

 

2

с. Довге, Просторівська с/р, за 1,5 км на північний схід від східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3864

 

Курган

 

 

1

с. Замістя, Богданівська с/р, за 1,0 км на південний захід від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3865

 

Курган

 

1

с. Замістя, Богданівська с/р, за 2,7 км на північний захід від північно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3870

 

Курган

 

 

1

с. Зелений Яр, Богданівська с/р, за 1,3 км на схід від східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3871

 

Курганний

могильник

 

 

5

с. Зелений Яр, Богданівська с/р, за 0,1-2,0 км на північний схід від східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3874

 

Курган

 

1

с. Зелений Яр, Богданівська с/р, за 1,8 км на південь від західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3872

 

Курганний могильник

 

2

с. Зелений Яр, Богданівська с/р, за 3,7 км на південь від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3873

 

Курганний могильник

 

5

с. Зелений Яр, Богданівська с/р, за 2,7 км на південь від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3867

 

Курган

 

1

с. Зоря, Новополтавська с/р, за 3,5 км на схід від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3866

Курганний могильник

 

3

с. Зоря, Новополтавська с/р, за 1,0 км на схід від східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3868

 

Курганний могильник

«Сива Могила»

 

4

с. Зоря, Новополтавська с/р, за 1,3 км на північ від північно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3869

 

Курганний могильник

 

3

с. Зоря, Новополтавська с/р, за 0,8 км на південь від південної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3877

 

Курган

 

1

с. Кам’янка, Стульневська с/р, за 1,5 км на північ від північно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3875

 

Курганний могильник

 

2

с Кам’янка, Стульневська с/р, за 1,0 км на південний схід від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3876

 

Курганний могильник

 

4

с. Кам’янка, Стульневська с/р, за 0,7 км на південь від південної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3878

 

Курганний могильник

 

3

с. Квіткове, Просторівська с/р, за 1,8 км на захід від західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3879

 

Курганний могильник

 

4

с. Котлярівка, Чернігівська сел/р, за 1,0 км на північ від північної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3881

 

Курганний могильник

«Біла Могила»

 

5

с. Котлярівка, Чернігівська сел/р, за 1,0 км на південний схід від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3883

 

Курган

 

1

с. Крижчене, Новоказанкуватська с/р, за 0,2 км на південь від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3882

 

Курганний  могильник

 

4

с. Крижчене, Новоказанкуватська с/р, за 1,1 км на південний схід від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3884

 

Курган

 

1

с. Могиляни, Чернігівська сел/р, за 1,0 км на схід від північно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3887

 

Курган

 

1

с. Могиляни, Чернігівська сел/р, за 3,5 км на схід від східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3888

 

Курган

 

1

с. Могиляни, Чернігівська сел/р, за 4,0 км на схід від північно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3885

 

Курганний могильник

 

2

с. Могиляни, Чернігівська сел/р за 2,0 км на південний схід від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3886

 

Курганний могильник

 

2

с. Могиляни, Чернігівська сел/р, за 1,9 км на схід від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3891

 

Курган

 

1

с. Новоказанкувате, Ново-казанкуватська с/р, за 1,3 км на південний захід від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3892

 

Курган

 

1

с. Новоказанкувате, Ново-казанкуватська с/р, за 4,0 км на північний захід від північно-західної околиці  села

 

IV тис. до н.е. –

І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3889

 

Курганний могильник

 

2

с. Новоказанкувате, Ново-казанкуватська с/р, за 1,0 км на північ від північно-східної околиці                                                                                                                                                                                                                                                          села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3890

 

Курганний могильник

 

3

с. Новоказанкувате, Ново-казанкуватська с/р, за 1,3 км на північ від північно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3893

 

Курганний могильник

 

4

с. Новоказанкувате, Ново-казанкуватська с/р, за 1,5 км на північний захід від західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3896

 

Курган

 

1

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 3,7 км на південь від центру села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3897

 

Курган

 

1

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 4,2 км на південь від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3898

 

Курган

 

1

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 5,0 км на південь від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3900

 

Курган

 

1

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 6,7 км на південь від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3901

 

Курган

 

1

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 6,2 км на південь від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3903

 

Курган

 

1

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 3,1 км на південь від південно-західної околиці  села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3907

 

Курган

 

1

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 4,5 км на південь від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3908

 

Курган

 

1

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 5,5 км на південний захід від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3909

 

Курган

 

1

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 3,5 км на південь від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3911

 

Курган

 

1

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 1,0 км на північний захід від північно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3894

 

Курганний могильник

 

2

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 5,4 км на південь від південної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3895

 

Курганний могильник

 

3

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 2,0 км на південь від центру села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3899

 

Курганний могильник

 

3

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівськас/р, за 6,5 км на південь від центру села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3902

 

Курганний могильник

 

2

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 1,0 км на південь від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3906

 

Курганний могильник

 

3

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 4,8 км на південний захід від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3910

Курганний могильник кургану «Крисина Могила»

 

2

с. Новомихайлівка, Ново-михайлівська с/р, за 1,5 км на південь від південної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3912

 

Курган

 

1

с. Новополтавка, Новопол-тавська с/р, за 1,7 км на північний захід від північно-західної околиці села

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3913

 

Курган

 

1

с. Обіточне, Обіточненська с/р, за 0,2 км на схід від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3914

 

Курган

 

1

с. Обіточне, Обіточненська с/р, за 0,3 км на схід від східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3915

 

Курган

 

1

с. Обіточне, Обіточненська с/р, за 1,0 км на захід від західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3916

 

Курган

 

1

с. Обіточне, Обіточненська с/р, за 1,5 км на захід від західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3917

 

Курганний могильник

 

2

с. Обіточне, Обіточненська с/р, за 0,8 км на захід від західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3840

 

Курган

 

1

с. Олександрівка, Панфілівська с/р, на північній околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3842

 

Курган

 

1

с. Олександрівка, Панфілівська с/р, за 0,3 км на схід від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3839

 

Курганний могильник

 

2

с. Олександрівка, Панфілівська с/р, за 3,7 км на південь від південної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3841

 

Курганний могильник

 

3

с. Олександрівка, Панфілівська с/р, за 0,7 км на північ від північної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3920

 

Курган

 

1

с. Панфілівка, Панфілівська с/р, за 0,8 км на північ від північно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3918

 

Курганний могильник

 

7

с. Панфілівка, Панфілівська с/р, за 2,2 км на південний схід від південно-східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3919

 

Курганний могильник

 

4

с. Панфілівка, Панфілівська с/р, за 2,2 км на південь від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3922

 

Курганний могильник

 

4

с. Панфілівка, Панфілівська с/р, за 2,5 км на північ від північної околиці села

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3923

Курган

 

1

с. Петровське, Новоказан-куватська с/р, за 2,2 км на південний захід від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3925

 

Курганний могильник

 

4

с. Пірчине, Чернігівська сел/р, за 2,0 км на північ від північної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3926

 

Курганний могильник

 

5

с. Розівка, Просторівська с/р, за 1,3 км на північ від північно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3927

Курганний могильник «Довга Могила»

 

2

с. Розівка, Просторівська с/р, за 2,5 км на північ від північної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3928

 

Курган

 

1

с. Салтичія, Обіточненська с/р, за 1,5 км на північ від північної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3929

 

Курган

 

1

с. Салтичія, Обіточненська с/р, за 1,3 км на південь від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3933

 

Курган

«Могила Каменна»

 

1

с. Салтичія, Обіточненська с/р, за 1,8 км на південь від східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3934

 

Курган

 

1

с. Салтичія, Обіточненська с/р, за 3,7 км на південь від східної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3935

 

Курган

 

1

с. Салтичія, Обіточненська с/р, на південно-західній околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3936

 

Курган

 

1

с. Салтичія, Обіточненська с/р, за 0,2 км на південь від південної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3930

 

Курганний могильник

 

3

с. Салтичія, Обіточненська с/р, за 1,8 км на південь від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3931

 

Курганний могильник

 

3

с. Салтичія, Обіточненська с/р, за 1,7 км на південний захід  від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3932

Курганний могильник «Чорна Могила»

 

3

с. Салтичія, Обіточненська с/р, за 3,2 км на південний захід від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3937

 

Поселення

 

1

с-ще Степове, Владівська с/р, за 0,8 км на схід від східної околиці  селища

 

Епоха пізньої бронзи

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3938

 

Курганний могильник

 

6

с-ще Стульневе, Стульневська с/р, за 1,5 км на південь від південної околитці селища

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3939

 

Курганний могильник

 

2

с. Тарасівка, Панфілівська с/р, за 1,7 км на південь від південно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3940

 

Курганний могильник

 

3

с. Хмельницьке, Широкоярська с/р, за 2,5 км на північ від північної  околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3951

 

Курганний могильник «Довга Могила»

 

2

с. Чернігово-Токмачанськ, Чернігівська сел/р, за 1,3 км на південний захід від західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

 

№ 150

від 02.07.92

+

 

3952

 

Курган

1

с.Широкий Яр, Широкоярська с/р, за 0,8 км на північ від північно-західної околиці села

 

IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

№ 150

від 02.07.92

+

 

 

 

 

 

 

 

  1. Експлікація земель району, що можуть бути віднесені до складу місцевої екологічної мережі

 

. Територія Чернігівського району становить 1,20 тис. км². (120,020 тис. га), що становить 4,4 % від загальної території області. Більша частина розташована на Приазовській височині. Межує з Токмацьким, Пологівським, Більмацьким, Бердянським, Приморським, Приазовським районами Запорізької області.

Адміністративно-територіально район поділяється на 1 об’єднану територіальну громаду до якої увійшли 11 старостинських округів. Адміністративний центр – смт Чернігівка.

За основними категоріями землекористувачів до складу екологічних мереж включають: землі природно-заповідного фонду; землі Держлісфонду; землі водного фонду; деградовані сільськогосподарські землі водно-болотні угіддя, сіножаті та пасовища. Запорізька область виділяється надзвичайно високою господарською освоєністю території. Наявний земельний фонд вщерть поділений і розпайований за різними землекористувачами.

За даними Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області в районі понад 1677 громадян, яким надано земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Для створення екологічної мережі на території  Запорізької області доведеться у той чи інший спосіб змінювати землеволодіння та переглянути статус земель що до їх господарського використання. За основними категоріями землі до складу екологічних мереж включають: землі природно-заповідного фонду; землі Держлісфонду; землі водного фонду; відкриті заболочені землі; деградовані сільськогосподарські землі. За цим переліком на основі форми 6-зем створена експлікація земель, які можуть увійти до складу екологічної мережі (табл. 13).

 

 

Таблиця 13

Склад земельних угідь, прогнозних як складових екомережі

Чернігівського району

Склад земельних угідь, прогнозних складових екомережі ( га)

Адміністративно-

територіальні

одиниці

Площа Адміністративно-територіальної одиниці (га)

Сіножаті

та пасовища

Ліси та інші лісовкриті

площі

Відкриті заболочені

землі

Радіоактивно забруднені

землі, що не використовуються у господарстві

Відкриті землі без рослинного

покриву або з незначним

рослинним покривом

Води

1

Чернігівський район

120020,0000

15676,0000

5286,0000

234,0000

інформація відсутня

58,0000

859,0000

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Соціально-економічна характеристика району. Населення

 

Промисловість. На території Чернігівського району здійснює свою діяльність підприємство будівельної промисловості – ПрАТ «Новополтавський кар’єр» в с. Новополтавка (добування фракційного щебню) (Соціально-економічний ... Чернігівського району, 2017). В стані припинення знаходиться ВАТ «Владівське ремонтно-транспортне підприємство» (с. Владівка) (Єдиний державний..., 2018).

Послуги водопостачання та водовідведення в районі надає КП «Чернігівське виробниче управління житлово-комунального господарства» (Соціально-економічний ... Чернігівського району, 2017).

В перспективі на території смт. Чернігівка планується будівництво сонячної електростанції потужністю 50 МВт  для забезпечення потреб населення, закладів та підприємств Черенігівського району. Для реалізації проекту передбачається реєстрація юридичної особи із створенням 15-20 робочих місць (Будівництво парку...). Також на території смт. Чернігівка можлива реалізація проекту будівництва вітрової електростанції (Інвестиційний... Чернігівського району, 2017). 

У 2014 році викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря (без вуглецю діоксиду) від стаціонарних джерел забруднення склали 0,3 тис. т, з розрахунку на одну особу – 14,9 кг. Викиди забруднюючих речовин в атмосферу (без вуглецю діоксиду) від стаціонарних джерел забруднення в середньому одним підприємством склали 43,4 т (Промисловість Запорізької..., 2015).

Сільське господарство. Важливе місце в економіці району займає аграрний сектор. Сільськогосподарською діяльністю в Чернігівському районі займаються: 18 агротовариств, кооперативів і приватних підприємств, 124 фермерських господарств та 3 підприємства державної форми власності. В їх обробітку знаходиться 71385 га сільськогосподарських угідь, з яких 66703 га ріллі (Соціально-економічний ... Чернігівського району, 2017).

В структрурі виробництва переважає рослинництво. Розподіл посівних площ у 2015 році виглядає наступним чином: зернові і зернобобові культури – 63,7% (36,5 тис. га), технічні культури – 33,5% (19,5 тис. га) та кормові культури – 2,8% (1,6 тис. га).

За 2015 рік було зібрано: 105,2 тис. т зернових та зернобобових культур (75,1%) та 34,8 тис. т соняшнику (24,9%). Структура виробництва зернових та зернобобових культур за даними 2015 року виглядає наступним чином: озима пшениця – 78,8% (82,9 тис. т), ярий ячмінь – 7,2% (7,6 тис. т), кукурудза на зерно – 1,5% (1,6 тис. т) та інші – 12,5% (Сільське господарство..., 2016).

Тваринництвом в районі займаються 5 сільгосппідприємств (ПСП агрофірма «Росія», СТОВ «Токмачани», ТОВ «УкрЛан», СВК «Новомихайлівський» і ФГ «Саєнко») та 3 інших підприємства.

В сільськогосподарських господарствах Чернігівського району станом на 01.01.2018 р. налічується: великої рогатої худоби – 779 гол. (на 5,5% менше до 2016 року), у тому числі корів – 393 гол. (на 1,8% більше), поголів’я свиней – 8766 гол. (на 9,7% менше), поголів’я овець – 1422 гол. (на 27,4% більше) (Соціально-економічний ... Чернігівського району, 2017). У 2015 році сільськогосподарськими підприємствами району реалізовано: м’яса – 2,7 тис. т, молока – 1,5 тис. т (Сільське господарство..., 2016).

Транспорт та зв’язок. Через територію району проходить регіональна автомобільна дорога Енергодар-Василівка-Бердянськ (Р-37). В Чернігівському районі прокладені 2 залізничні колії за наступними напрямами: Комиш-Зоря-Верхній Токмак II-Федорівка-Нововесела та Чаплине-Пологи-Верхній Токмак І-Бердянськ Запорізької дирекції Придніпровської залізниці.

На території Чернігівського району розташовані 4 залізничні станції: Верхній Токмак ІІ (проміжна вантажно-пасажирська залізнична станція), Верхній Токмак І (вузлова вантажно-пасажирська станція), Синя Гора (проміжна вантажно-пасажирська станція поблизу с. Новополтавка), Низяни (лінійна вантажно-пасажирська станція в смт. Чернігівка). Також в районному центрі функціонує автостанція.

Загальна протяжність автомобільних доріг загального користування складає 315 км.  Питома  вага  автомобільних  доріг  загального  користування з  твердим  покриттям  у загальній  довжині по районах  області складає 100%, щільність – 262 км шляхів на 1 тис. км2 території.

У 2014 р. перевезення вантажів автомобільним транспортом склало 1,3 млн. т, а вантажооборот – 28,8 млн. ткм. Пасажирооборот склав 0,6 млн. пас. км (Стан та розвиток..., 2015).

Забезпеченість населення основними домашніми телефонними апаратами на 100 сімей складає 33,6 апарата. Кількість користувачів мережі Інтернет (ADSL) становить 783 осіб. На території району діють 3 оператори мобільного зв’язку: «Київ-стар», «МТS», «Life». В районі функціонують 20 відділень поштового зв’язку. Місцеве теле- та радіомовлення відсутнє. Районна газета «Нива» виходить два рази на тиждень (Соціально-економічний ... Чернігівського району, 2017).

Таким чином, в Чернігівському районі функціонує тільки 1 промислове підприємство. Тому провідною галуззю господарства виступає сільське господарство. В районі здебільшого вирощують соняшник, зернові та зернобобові культури. Серед останніх в Чернігівському районі лідируючі позиції займає виробництво озимої пшениці. В тваринництві переважає свинарство та вівчарство. Регіональна автомобільна дорога сполучає район з узбережжям Азовського моря. По залізничних коліях проходять потяги до обласного центру, Мелітополя, в Херсонському, Дніпропетровському та Донецькому напрямах.

Населення. Чисельність та щільність населення. Чисельність постійного населення Чернігівського району, станом на 01.01.2018 р., складає 16797 осіб (1% всього населення області) (Розподіл постійного..., 2018). Щільність населення – 14 осіб/км2 (середньообласний показник – 63,4 особи/км2). Тобто район характеризується досить малою кількістю та густотою населення відповідно до середньообласних показників. В структурі регіональної системи розселення Чернігівського району дещо більше переважає сільське населення – 66%. Чисельність наявного населення у 2017 році в смт. Чернігівка склала 5883 особи (Розподіл постійного..., 2018; Чисельність наявного..., 2018).

Статево-вікова структура населення. За даними 2017 р., в статевій структурі населення Чернігівського району переважають жінки – 52,9%. В міських поселеннях цей відсоток вищий – 53,7%, а в сільських навпаки менший – 52,5%. До 39 років в статевій структурі домінують чоловіки, а після – жінки. Найбільша кількість чоловіків припадає на діапазон віком 25-29 років (706 осіб), а жінок – на діапазон більше 70 років (1421 особа).

У віковій структурі населення переважають особи працездатного віку (від 16 до 59 років) – 58,5%, потім в порядку зменшення посідають люди пенсійного віку – 23,9% та молодь до 15 років – 17,6%. Тобто, відбуваються процеси старіння населення. В районі спостерігається дещо більший відсоток молоді та менший відсоток осіб працездатного віку і пенсіонерів відповідно до середньообласного показника.

В Чернігівському районі середній вік жінок складає 43,8 років (середньообласний показник – 44,8 років), а чоловіків – 38,5 років (39,1 років). Ці показники змінюються залежно від типу поселень, а саме: в міських поселеннях –середній вік жінок зменшується до 42,7 років, чоловіків – до 37,8 років, а в сільських поселеннях – все навпаки (жінки – 44,4 років, чоловіки – 38,8 років) (Розподіл постійного..., 2018).

Природний та міграційний рух. У 2017 році кількість живонароджених склала 159 осіб, а померлих – 321 особу. Відповідно відбулось природне скорочення на 162 особи. За період 2010-2017 рр. за рахунок від’ємного природного приросту чисельність населення району скоротилась на 1039 осіб (Природний рух..., 2017). Міграційний приріст також характеризується від’ємними показниками. У 2016 році він склав -44 особи. За період 2010-2016 рр. кількість вибулих перевищила кількість прибулих на 785 осіб (Міграційний рух..., 2016).

Зайнятість населення. В районі наприкінці 2017 року кількість безробітніх склала 510 осіб, з них 70,2% – особи, які мешкають у сільській місцевості (358 осіб), 34,7% - жінки (177 осіб), 33,5% – молодь до 35 років (171 особа) (Розподіл постійного..., 2018).

Соціальна сфера. Освітньо-культурна сфера. Мережа дитячих дошкільних закладів в Чернігівському районі складається з 15 дошкільних навчальних закладів. В районі нараховується 15 закладів середньої освіти, а саме: 7 навчально-виховних комплексів, 1 загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, 7 загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів. Позашкільну освіту надає різнопрофільний Чернігівський будинок дитячої та юнацької творчості.

За даними 2017 року, в районі налічується 36 підвідомчих закладів культури: 16 державних клубних закладів, районна центральна бібліотека, районна бібліотека для дітей, 16 бібліотек-філій, 1 дитяча музична школа, 1 районний історичний музей (Соціально-економічний ... Чернігівського району, 2017).

Медично-рекреаційна сфера. Мережа лікарняних закладів Чернігівського району складається з: Центральної районної лікарні; КЗ «Чернігівський центр первинної медико-санітарної допомоги», в складі якої: 5 амбулаторій загальної практики сімейної медицини, 8 фельдшерсько-акушерських пунктів та 9 фельдшерських пунктів (Заклади охорони..., 2017).

Житлово-комунальна сфера та сфера побутового обслуговування. Район не газифікований, централізованого теплопостачання в районі немає. Послуги водопостачання і водовідведення, утримання будинків, вивезення твердих побутових відходів здійснюють комунальні підприємства: «Чернігівське виробниче управління житлово-комунального господарства», «Новополтавське» та «Мрія». Послуги електропостачання надає «Запоріжжяобленерго».

На території району стабільно працюють 188 об’єктів роздрібної торгівлі, 14 – ресторанного господарства, 21 – побутового обслуговування населення. Основними підприємствами сфери торгівлі є: ПП «Холод», магазин «Меркурій», магазин «Золота рибка», магазин «Євростиль», магазин «Господарчий», магазин «Маяк». Основні підприємства ресторанного господарства: СТ «Хлібосол», кафе «Нєтков», їдальня «Обжорка». На території району діє один ринок – КП «Мрія», що є комунальною власністю Чернігівської селищної ради (смт. Чернігівка) (Соціально-економічний ... Чернігівського району, 2017).

Таким чином, в Чернігівському районі спостерігається стрімка депопуляція та досить низька щільність населення. За статевою структурою домінують жінки. В структурі розселення переважає сільське населення. За останні роки в районі спостерігається негативна динаміка – окрім природного, ще й міграційне скорочення. Дана ситуація пов’язана з недостатнім рівнем соціальних послуг (відсутність газифікації, централізованого теплопостачання) та обмеженістю закладів соціальної сфери в районі. Відсутні заклади професійно-технічної та вищої освіти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Методичні підходи до складання ескізних картографічних матеріалів, картографування структурних елементів місцевої схеми екологічної мережі району

 

10.1. Вибір картографічної основи, структура картографічних матеріалів

 

Схема екомережі розроблена з використанням геоінформаційної системи (ГІС), зокрема, для виготовлення картографічної частини застосоване ліцензійне програмне забезпечення корпорації ESRI – ArcGIS версії 10.2.

Методичними рекомендаціями (2009) пропонується використання у якості картографічної основи топографічні карти масштабу 1:200000. У разі потреби на окремі ділянки рекомендовано складати картосхеми більш крупного масштабу (1:25000, 1:10000, 1:5000). При цьому у правій верхній частині картосхеми рекомендується надавати ситуаційний план з використанням картосхеми (контуру) України масштабу 1:750000 або 1:1000000.

Аналіз існуючих аналогічних проектів та власний досвід показали, що більш доцільною для виконання картосхем екомережі на рівні адміністративного району є топографічна основа масштабом 1:100000. Тому для розробки ескізної картосхеми екомережі адміністративного району використана топографічна карта саме масштабу 1:100000. Вона має високу роздільну здатність, на ній добре видно головні картографічні елементи, що можуть бути використані для розроблення екомережі, зокрема: а) гідрографія (річки, озера, лимани, водосховища, ставки, болота, морська акваторія); б) ліси і чагарники різних категорій; в) населені пункти та транспортні комунікації; г) рельєф місцевості, показаний горизонталями з абсолютними відмітками висот.

Крім того, така топографічна основа дає змогу показати всі складові ескізної екомережі, зокрема її ядра й природні регіони, екологічні (природні) коридори. При цьому картографування більшості складових елементів екомережі має учетверо більшу точність порівняно з масштабом 1:200000.

Картосхема екомережі району розроблена на топографічній основі, з чіткою прив’язкою до території. У цьому випадку можна чітко визначити складові довкілля – ліси, луки, галявини, заболочені землі, річки, озера, піски, яри, культурні ландшафти (рілля, лісозахисні, прияружні, прияружні лісосмуги, ставки, канали), урбанізовані території (міста та селища міського типу, села, кладовища, заклади тривалого відпочинку і туризму, промислові і комунальні підприємства, сільськогосподарські виробничі підприємства, контори держлісгоспів, лісництв, кордони лісової охорони, мисливські бази), інженерні споруди, сміттєзвалища, місця водозаборів; інженерні мережі (газопроводи магістральні, водоводи та інші), автомобільні шляхи, залізниця).

Структура картографічних матеріалів відповідає умовам технічного завдання та вимогам таких документів:

  • Методичні рекомендації щодо розроблення регіональних та місцевих схем екомережі, затверджені Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 13.11.2009 № 604;
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 р. № 1196 «Про затвердження Порядку включення територій та об’єктів до переліків територій та об’єктів екологічної мережі»;
  • Науково-методичне забезпечення розробки регіональної програми формування екологічної мережі в межах Запорізької області;
  • Регіональна схема формування екологічної мережі Запорізької області, що затверджена рішенням сесії Запорізької обласної ради від 31.10.2016 № 3

Картографічні матеріали у електронному та паперовому форматах представлені за шарами, які включають головні складові структурні елементи екомережі району. Зміст картосхем визначений умовами Технічного завдання на виконання робіт.

Картосхема 1 містить:

- ключові території екомережі кожного району (екологічні коридори, ядра, існуючі території та об'єкти природно-заповідного фонду та ті, які плануються до заповідання, водно-болотні угіддя міжнародного значення);

- буферні зони екомережі району (території навколо ключових територій екомережі, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях);

- сполучні території екомережі кожного району (території, що забезпечують зв'язки між ключовими територіями та цілісність екомережі).

Картосхема 2 містить:

- ключові території екомережі району (існуючі території та об'єкти природно-заповідного фонду та ті, які плануються до заповідання, інші території, у межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси);

- земельні ділянки кожного району найбільш важливого значення, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

-        території кожного району, які є найбільш важливими місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України.

Картосхема 3 містить:

- ключові території екомережі (гідрографічна мережа річок та крупних штучних басейнових водойм району, схеми лісових насаджень кожного району Запорізької області;

-        об’єкти культурної спадщини кожного району;

-        комплексні території оздоровчого призначення кожного району;

-        комплексні території рекреаційного призначення кожного району.

 

10.2. Особливості визначення та картографування структурних елементів місцевої схеми екомережі

 

Методика відбору та опису ключових, буферних, сполучних та відновлюваних територій місцевої екомережі добре описана у Методичних рекомендаціях (2009).

Базовими критеріями відбору ключових територій є: ступінь природності території та її різноманіття; рівень багатства різноманіття; рівень значення різноманіття; рідкісність різноманіття; представленість ендемічних, реліктових та рідкісних видів; репрезентативність різноманіття; типовість різноманіття; повнота різноманіття; оптимальність розміру та природність меж; ступінь функціонального значення різноманіття; відповідність повній ландшафтній структурі; наявність антропогенно змінених територій, багатих на біорізноманіття; наявність рослин і тварин, специфічних для традиційних агроценозів; можливість інтеграції в Європейську екомережу.

Під час вибору ключових територій екомережі враховується загальний стан природного рослинного покриву та тваринного світу регіону. Вибір ключових територій доцільно здійснювати з урахуванням не лише сучасного стану біоти, а й можливостей її відновлення у майбутньому.

У першу чергу, до складу ключових територій включаються території та об’єкти природно-заповідного фонду (природні та біосферні заповідники, національні природні парки, а також значні за площею заказники та заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки тощо); земельні ділянки, на яких зростають рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного та рослинного світу, занесених до Червоної книги України. А також землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; землі лісового фонду (у першу чергу праліси та великі за площею масиви мало змінених лісів); частково землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; інші природні території та об’єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам’яні відслонення, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу природну цінність); частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання – пасовища, луки, сіножаті тощо.

Базовими критеріями відбору сполучних територій (екокоридорів) є природність меж, достатність широти й протяжності для забезпечення міграції видів, їх розмноження, переживання несприятливих умов. Це пов’язано з тим, що головною функцією екокоридорів є забезпечення просторових зв’язків між ключовими територіями. Головним критерієм для їх виділення є міграційний. Екокоридором є така територія або їх сукупність, вздовж якої може відбуватися обмін генетичним матеріалом і міграції між ключовими територіями. Крім сполучного значення, екокоридор може мати самостійне значення для збереження біо- та ландшафтного різноманіття. Це особливо важливо для територій або акваторій гідроекологічних коридорів, які самі по собі мають високий рівень біорізноманіття.

До складових сполучних територій екомережі включаються: території та об’єкти природно-заповідного фонду (заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища); землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; землі лісового фонду; інші заліснені території, у т.ч. лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; інші природні території та об’єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам’яні відслонення, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу природну цінність); земельні ділянки, на яких зростають рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного та рослинного світу, занесених до Червоної книги України; частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання – пасовища, луки, сіножаті тощо.

Буферні території є перехідними смугами між природними територіями і територіями господарського використання. Основною функцією буферної території є забезпечення захисту територіальних елементів екомережі від негативного антропогенного впливу. Вони повинні мати площу, достатню для захисту ключових територій та екокоридорів від дії зовнішніх негативних факторів і оптимізації певних форм господарювання з метою збереження існуючих і відновлення втрачених природних цінностей.

До складових буферних територій екомережі можуть включатися буферні зони природних і біосферних заповідників та національних природних парків; частково землі водного фонду та водоохоронні зони; частково землі лісового фонду; інші заліснені території, у т.ч. лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання – пасовища, луки, сіножаті тощо.

Відновлювальні території створюються у складі екомережі з метою подальшого її розвитку та удосконалення її функціонування. Це території, на яких необхідно й можливо відновити природний рослинний покрив і здійснити репатріацію видів рослин та тварин. Це потенційний резерв, за рахунок якого можливо збільшити у майбутньому площу ключових та сполучних територій. Основними критеріями вибору відновлювальних територій є збереження на них середовищ існування, навіть якщо природне біорізноманіття повністю знищено та реальна можливість проведення ренатуралізаційних заходів.

Повноцінна екологічна реставрація включає не лише відновлення екологічних зв’язків між природними територіями, що збереглися, а й суттєве збільшення площ під екосистемами, які здатні до саморегуляції, тобто відновлення таких екосистем, наприклад, терміново необхідно стабілізувати стан долин та заплав річок, які в багатьох місцях стали рефугіумами біорізноманіття природної рослинності.

До складових відновлювальних територій екомережі включаються території: здавна орані, низькопродуктивні; вдруге засолені внаслідок надмірного зрошення; пасовищні збої, ділянки прогону худоби та місця його постійної концентрації; забур’янені карантинними видами бур’янів, у т.ч. шкідливими для здоров’я людей; кар’єри, відвали породи тощо; орні землі на схилах, які відводяться під ґрунтозахисні смуги, або постійні ділянки, призначені для розведення диких комах-запилювачів; схили насипів та смуги відчуження вздовж автомобільних доріг, залізниць, нафто - і газопроводів, ЛЕП та інших комунікацій; ділянки відкритих ґрунтів на яких відбуваються, або можуть розвинутися яружні та зсувні процеси; місця постійного відпочинку та інші рекреаційні території; ділянки, які підлягають довгостроковій консервації внаслідок радіаційного, хімічного або іншого забруднення, яке становить загрозу здоров’ю людей та тварин; селитебні території, які підлягають рекультивації – садиби, занедбані ферми тощо.

Картосхема місцевої екомережі укладена з відображенням структурних елементів екомережі та їх складових та чітко визначеними межами, з врахуванням інформації карт Державного земельного кадастру. Картографування структурних елементів місцевої схеми екомережі району здійснене з врахуванням земель приватної власності (для ключових територій), слабо або неінтенсивно використовуваних земель (для ключових та сполучних територій), деградованих та малопродуктивних земель (для відновлюваних територій). Буферні території створювалися у місцях між ключовими територіями і територіями інтенсивного господарського використання, представленими містами та населеними пунктами, промисловими зонами тощо.

Картографування та характеристика структурних елементів місцевої схеми екомережі району (ключових територій, буферних зон, сполучних територій, відновлюваних територій загальнодержавного та місцевого значення) здійснена на території району з укладенням відповідних карт. При цьому об’єкти регіонального значення вже затверджені у складі екомережі Запорізької області і їх межі уточнення не потребують. Ці об’єкти та їх межі перенесені на карти екомережі районів.

Структурні елементи місцевого значення визначалися на основі викладених вище підходів з використанням супутникових знімків високої роздільної здатності, кадастрових карт Державної земельної агенції, карт об’єктів і територій природно-заповідного фонду. При цьому за основу ключових територій місцевого значення взято території природно-заповідного фонду. В основу виділення коридорів місцевого значення покладено річкові заплави і стрімкі схили річкових долин. Відновлювані території виділені в межах деградованих (еродованих та дефльованих) земель, територій без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом.

Таблиця «Перелік територій та об’єктів екологічної мережі району» сформована у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 р. № 1196 «Про затвердження Порядку включення територій та об’єктів до переліків територій та об’єктів екологічної мережі». З її використанням здійснене присвоєння серійного номера кожній складовій території місцевої екомережі.

 

 

 

 

 

 

  1. Загальна характеристика головних структурних елементів місцевої схеми екомережі району

 

ОПИС

ключової території 36км0ЗП «Урочище Скелі»

№ з/п

Що характеризується

Характеристика

1

Назва і номер структурного елемента екомережі

36км0ЗП «Урочище Скелі»

2

Рівень елемента екомережі (національний / регіональний / місцевий)

Місцевий

3

Географічні координати центру, географічне положення

47,212588˚ пн.ш, 36,363492˚ сх.д.

Розташоване у верхів’ях річкової долини р. Токмачка . Найближчі населені пункти – с. Верхній Токмак.

4

Площа

290,01 га

5

Фізико-географічні умови

За схемою фізико-географічного районування ядро приурочене до Приазовської височинної північностепової ландшафтної області. Абсолютні висоти коливаються у межах 190,0-200,0 м. н.р.м. Ґрунти – чорноземи звичайні мало гумусні, значною мірою змиті. Включає частину річкової долини разом зі схилами і заплавою.  Поверхня урізноманітнена численними виходами кристалічних порід щита у вигляді скель.

6

Флора

Флора ділянки налічує близько 250 видів судинних рослин. Переважаючими є степова, петрофітна та синантропна еколого-ценотичні групи. За біоморфологією переважають багаторічні і однорічні рослини. За географією переважають види з євразійським степовим типом ареалу, за ценологією – степові, петрофітні та лучні рослини. Низка рослин (3 види ковили, карагана скіфська, горицвіт весняний, сон лучний) занесені до «Червоної книги України».

7

Рослинність

Рослинність ділянки здебільшого степова (угруповання справжніх та чагарникових степів де домінують костриця валіська, ковили волосиста, Лессінга, українська, карагана кущова). Також трапляються осередки, петрофітної (бородачеві та чебрецеві ценози), лучної (пирійові, тонконогові), чагарникової, прибережно-водної і водної рослинності. Штучні лісонасадження утворюють робінія звичайна, в’яз дрібнолистий, ясен зелений, дуб звичайний, маслинка вузьколиста та ін. Тут наявні 3 формації з «Зеленої книги України» (ковили волосистої, Лессінга, української).

8

Фауна

Ентомофауна: Anax imperator, Aromia moschata,   Iphiclides podalirius, Neolycaena rhymnus, Periphanes delphinii, Xylocopa valga

Герпетофауна: --

Іхтіофауна:--

Орнітофауна: Лунь польовий Circus cyaneus, Лунь лучний Circus pуgargus, Шуліка чорний Milvus migrans, Курганник Buteo rufinus, Балабан Falco cherrug, Совка Otus scops, Голуб-синяк Columba oenas, Сорокопуд сірий Lanius excubitor.

Теріофауна: кажани

9

Складові структурного елемента екомережі

-     території та об'єкти природно-заповідного фонду;

-     водоохоронні зони;

-     землі лісового фонду;

-     полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;

-     інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, луки, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність);

-     земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

-     території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної  книги України;

-     частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання.

10

Відомості про землевласників та землекористувачів

Землі державної власності

11

Категорія земель, склад земельних угідь

Сіножаті, пасовища, землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом, частково – лісовкриті землі

12

Фактори негативного впливу на біо- та ландшафтне різноманіття

Антропогенний фактор турботи тварин, випалювання сухої трави, помірний випас

13

Існуючий режим охорони та природокористування

Ландшафтний заказник місцевого значення

14

Пропозиції щодо створення та розширення існуючих територій та об'єктів екомережі, визначення їх режиму, введення обмежень (обтяжень) та необхідності вилучення, викупу земельних ділянок з врахуванням перспектив розвитку екомережі

Можливе розширення території на сусідні балкові комплекси, а на перспективу – у межі зон відновлення.

15

Екологічна, історико-культурна, наукова, економічна, соціальна цінність

Екологічна та наукова цінність пов’язана з порівняно високою збереженістю степових біотопів на схилах річкової долини з виходами гранітних порід та поєднанням лісових культур зі степовими ділянками, вододілами і ярами

16

Критерії, за якими структурний елемент включається до складу екомережі

BE-n, BE-ds, BE-r.

L-n, L-r.

T-c.

17

Карта структурного елемента екомережі (графічні матеріали)

 

18

Дата заповнення

22.11.2018 р.

19

Упорядники

Воровка В.П., Демченко В.О., Волох А.М., Коломійчук В.П., Воловник С.В., Андрющенко Ю.О.

 

ОПИС

ключової території 40км0ЗП «Кайінкулацьке»

№ з/п

Що характеризується

Характеристика

1

Назва і номер структурного елемента екомережі

40км0ЗП «Кайінкулацьке»

2

Рівень елемента екомережі (національний / регіональний / місцевий)

Місцевий

3

Географічні координати центру, географічне положення

47,249107˚ пн.ш, 36,011686˚ сх.д.

Розташоване у середній частині річкової долини р. Токмачка. Включає частину річкової долини зі схилами та виробленим у днищі гранітним кар’єром. Найближчі населені пункти – с. Трудове, Кам’янка.

4

Площа

656,66 га

5

Фізико-географічні умови

За схемою фізико-географічного районування ядро приурочене до Західно-Приазовської схилово-височинної південностепової ландшафтної області. Абсолютні висоти коливаються у межах 100,0 м. н.р.м. Ґрунти – чорноземи звичайні мало гумусні, значною мірою змиті

6

Флора

Флора ділянки налічує близько 300 видів судинних рослин. Переважаючими є степова, петрофітна та синантропна еколого-ценотичні групи. За біоморфологією переважають багаторічні і однорічні рослини. За географією переважають види з євразійським степовим типом ареалу, за ценологією – степові і лучні рослини. Низка рослин (3 види ковили, астрагал Геннінга, карагана скіфська, горицвіт весняний, сон лучний, тюльпан гранітний, цимбохазма дніпровська) занесені до «Червоної книги України». У тріщинах гранітних відслонень балок трапляються 3 рідкісних види папоротей – костянці північний і волосовидний, пухирник ламкий.

7

Рослинність

Рослинність ділянки здебільшого степова (угруповання справжніх та чагарникових степів де домінують костриця валіська, ковили волосиста, Лессінга, українська, карагана кущова). Також трапляються осередки, петрофітної (бородачеві та чебрецеві ценози), лучної (пирійові, тонконогові), чагарникової, прибережно-водної і водної рослинності. Штучні лісонасадження утворюють робінія звичайна, в’яз дрібнолистий, дуб звичайний, маслинка вузьколиста та ін. Тут наявні 4 формації з «Зеленої книги України» (ковили волосистої, найкрасивішої, Лессінга, української).

8

Фауна

Ентомофауна: 21 вид з Червоної книги України та 7 видів міжнародного статусу охорони. Зокрема, Anax imperator,  Aromia moschata,  Megascolia maculata

Герпетофауна: 3 види земноводних та 5 видів плазунів (в т.ч. гадюка степова Vipera renardi (Christoph, 1861)

Іхтіофауна: 19 видів риб.

Орнітофауна: Нерозень Anas strepera, Чернь білоока Aythya nуroca, Крех середнiй Mergus serrator, Скопа Pandion haliaetus, Лунь польовий Circus cyaneus, Лунь лучний Circus pуgargus, Орлан-білохвіст Haliaeetus albicilla, Балабан Falco cherrug, Кулик-довгоніг Himantopus himantopus, Голуб-синяк Columba oenas, Совка Otus scops, Сорокопуд сірий Lanius excubitor.

Теріофауна: мишівка степова, кажани, сірий хом`ячок, видра

9

Складові структурного елемента екомережі

- території та об'єкти природно-заповідного фонду;

- землі водного фонду, водоохоронні зони;

- землі лісового фонду;

- полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;

- інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, луки);

- земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

- території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної  книги України;

- частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання.

10

Відомості про землевласників та землекористувачів

Землі державної власності

11

Категорія земель, склад земельних угідь

Сіножаті та пасовища, землі під водними об’єктами, частково – заліснені землі.

12

Фактори негативного впливу на біо- та ландшафтне різноманіття

Випас, випалювання сухої трави

13

Існуючий режим охорони та природокористування

Ландшафтний заказник місцевого значення

14

Пропозиції щодо створення та розширення існуючих територій та об'єктів екомережі, визначення їх режиму, введення обмежень (обтяжень) та необхідності вилучення, викупу земельних ділянок з врахуванням перспектив розвитку екомережі

Дотримання природоохоронного режиму

15

Екологічна, історико-культурна, наукова, економічна, соціальна цінність

Екологічна та наукова цінність пов’язана з порівняно високою збереженістю степових біотопів річкової долини з численними виходами гранітних порід

16

Критерії, за якими структурний елемент включається до складу екомережі

BE-n, BE-ds, BE-r.

L-n, L-r.

T-c.

17

Карта структурного елемента екомережі (графічні матеріали)

 

18

Дата заповнення

22.11.2018 р.

19

Упорядники

Воровка В.П., Демченко В.О., Волох А.М., Коломійчук В.П., Воловник С.В., Андрющенко Ю.О.

 

ПЕРЕЛІК

структурних елементів екологічної мережі Чернігівського району

Порядковий номер

Серійний номер*

Назва

Назва органу, дата прийняття та номер рішення про включення території та об’єкта до переліку

Місце розташування

Площа, гектарів

Обліковий/кадастровий номер та цільове призначення земельної ділянки

Власник (користувач) земельної ділянки

Стисла характеристика природоохоронної цінності

Місцевого значення

Ключові

1

36км0ЗП

Урочище Скелі

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

у верхів’ях річкової долини р. Токмачка. Найближчі населені пункти – с. Верхній Токмак

290,01

Територія природно-заповідного фонду

Землі державної форми власності

Ландшафтний заказник місцевого значення, охороняється степовий ландшафт з виходами кристалічних порід

2

40км0ЗП

Кайінкулацьке

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

у середній частині річкової долини р. Токмачка

656,66

Територія природно-заповідного фонду

Землі державної форми власності

Ландшафтний заказник місцевого значення, охороняється степовий ландшафт у поєднанні з антропогенною водоймою та лісонасадженням

 

Сполучні

3

5см0ЗП

Молочанський

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Заплава та схили р. Молочна з притоками Юшанли, Курошани, Арабка, Чингул,

р. Куркулак

 

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Днище і схили річкової долини р. Молочна з притоками і балками, в межах угідь екстенсивного використання

4

17смIVЗП

Обитічненський

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Заплава та схили р. Обитічна з притоками і балками

 

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Днище і схили річкової долини р. Обитічна з притоками та балками, в межах угідь екстенсивного використання

5

18смIVЗП

Лозуватківський

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Заплава та схили р. Лозуватка з притоками і балками

 

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Днище і схили річкової долини р. Лозуватка з притоками та балками, в межах угідь екстенсивного використання

6

19смIVЗП

Корсацький

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Заплава та схили р. Корсак з притоками і балками

 

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Днище і схили річкової долини р. Корсак з притоками та балками, в межах угідь екстенсивного використання

Відновлювані

7

75вм0ЗП

Обитічненська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розташована на північ від с. Обитічне, уздовж лівого схилу річкової долини р. Обитічна

580,28

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані та дефльовані сільскогосподарські угіддя

8

76вм0ЗП

Салтичівська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщена між сс. Салтичія та Обитічне на вододілі двох долин – Салтичі та Обитічної

357,38

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

9

77вм0ЗП

Беляковська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Займає верхівя балки Белякової на північ від с. Салтичія

141,45

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

10

78вм0ЗП

Обитічненська2

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розташована по правому схилу балки – правої притоки р. Обитічна у верхній течії

252,25

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані та дефльовані сільскогосподарські угіддя

11

79вм0ЗП

Верхньотокмацька

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розташована на захід від с. Верхній Токмак

439,63

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

12

80вм0ЗП

Нижньотокмацька

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розташована на заході с. Нижній Токмак

953,6

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

13

81вм0ЗП

Чернігівська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується на північ і захід від смт. Чернігівка, у межиріччі рр. Токмак та Кайінкулак

4605,6

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

14

82вм0ЗП

Новоказанкуватська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується на північний схід від с. Новоказанкувате, по правому схилу долини р. Кайінкулак та балки Білоглинки

747,98

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

15

83вм0ЗП

Новоказанкуватська2

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується на північ від с. Новоказанкувате, по правому схилу долини р. Кайінкулак

64,1

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

16

84вм0ЗП

Стульнівська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується на північ від с. Стульневе, по лівому схилу долини р. Кайінкулак і по правому схилу р. Токмак

854,1

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

17

85вм0ЗП

Трудівська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується по правому схилу долини р. Кайінкулак, на північний схід від с. Трудове

202,29

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

18

86вм0ЗП

Ланківська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується по правому схилу річкової долини р. Бегім-Чокрак в районі с. Ланкове

1954,69

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

19

87вм0ЗП

Семкомовшинська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується по правому схилу балки Семкомовщина, на північ від с. Владівка

627,73

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

20

88вм0ЗП

Степівська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується на північ і схід від с. Степове, по правому схилу р. Бегім-Чокрак

2091,1

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

21

89вм0ЗП

Владівська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується на схід від с. Владівка уздовж лівого схилу р. Бегім-Чокрак

633,2

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

22

90вм0ЗП

Широкоярівська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується по правому схилу долини р. Курошани у верхній течії

991,34

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

23

91вм0ЗП

Курошанська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується по лівому схилу долини р. Курошани на схід від с. Широкий Яр

507,47

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

24

92вм0ЗП

Панфіловська1

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується на північ від с. Панфіловка, по правому схилу р. Чукрак і вододілу між рр. Чукрак та Юшанли

1837,9

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

25

93вм0ЗП

Панфіловська2

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується на південь від с. Панфіловка, по лівому схилу р. Чукрак

1362,97

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

26

94вм0ЗП

Калинівська

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується на південь від с. Калинівка, включає лівий схил річкової долини Юшанли

405,56

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

27

95вм0ЗП

Відмантова

Департамент екології та природних ресурсів ЗОДА

Розміщується по правому схилу балки Відмантової, на північ від с. Мар’янівка

674,62

Землі сільськогосподарського призначення

Землі державної та приватної форм власності

Еродовані сільскогосподарські угіддя

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Bidzilya, O. Budashkin Yu. & Zhakov A. Checklist of grass-mining moths of Ukraine with description of one new species (Lepidoptera: Elachistidae) SHILAP Revta. lepid., 44 (173) marzo 2016: 17–38.
  2. Bidzilya, O.V., Budashkin Y.I. New records of Lepidoptera from Ukraine and description of a new species of Caloptilia Hübner, 1825 (Lepidoptera, Gracillariidae) from the mountains of Crimea // Nota Lepidopterologica, 40 (2) 2017: 5–21.
  3. Cокур I.Т. Ссавцi фауни України та їх господарське значення. – Київ: Рад. школа, 1960. – 212 с.
  4. Mammals of the IUCN Red List. – 2017. 3 // http://www.iucnredlist.org/initiatives/ mammals
  5. Skuhrovec J., Volovnik S. Biology and morphology of immature stages of Lixus canescens (Coleoptera: Curculionidae: Lixinae) // Zootaxa. – 2015. – V. 4033.– №3. – P. 350–362.
  6. Skuhrovec, J., Gosik, R. & Volovnik S. Description of the immature stages of Larinus vulpes (Coleoptera: Curculionidae: Lixinae) and notes on its biology // Zookeys. – 2017. – № 679. – РР. 107–137.
  7. Suchkov S.I. An interesting record of Haemerosia vassilininei (Lepidoptera, Noctuidae) in the North-Western Pryazovya // Ukrainska Entomofaunistyka. – 2017. – V. 8. –№ 2. – P. 22
  8. Swaay, Ch. Van, Cuttelod, A., Collins, S., Maes, D., Munguira, M. , Šašić, M., Settele, J., Verovnik, R.,Verstrael, Th., Warren, M., Wiemers M. Wynhoff, I. European Red List of Butterflies. – Luxembourg: Publications Office of the European Union, 2010. – 48 pp.
  9. The IUCN Red List of Threatened Species. Version 2018-1. <www.iucnredlist.org>. Downloaded on 3.09.2018.
  10. Volokh A., Roženko N. Modern Distribution and Morphology of the Golden Jackal (Canis aureus) in Ukraine // Beiträge zur Jagd & Wildforschung. – 2016. – Bd. 41. – GmbH. – S. 307-318.
  11. Volokh A., Rozhenko N. Dynamics of the range and population of the European Mink (Mustela lutreola L., 1761) in Ukraine // Beiträge zur Jagd & Wild forschung. – 2011. – Bd. 36. – GmbH. – S. 425-435.
  12. Volovnik S. On biology of Lixus albomarginatus Boh. (Col., Curcu¬lionidae) // Anzeitung Shadlingskunde., Pflanzenschutz, Umweltschutz. –1996. – Band 69. – Hefte 2. – S. 40.
  13. Wildlife in a Changing World. An analysis of the 2008 IUCN / Edited by Jean-Christophe Vié, Craig Hilton-Taylor and Simon N. Stuart – Lynx Edicions, Barcelona, Spain. – 2009. – 184 pp.
  14. Woloch А. Aktueller Stand der Muffelwildpopulation in der Ukraine // Beiträge zur Jagd & Wild forschung. – 2003. – Bd. 28. – GmbH. – 135-141.
  15. Woloch А. Dynamik der Fauna der Jagdsäugetiere in der Südukraine im XX. Jharhundert // Beiträge zur Jagd & Wild forschung. – 2007. – Bd. 32. – GmbH. – S. 239-249.
  16. Yunakov, N., Nazarenko, V., Filimonov, , Volovnik S.  A survey of the weevils of Ukraine (Coleoptera: Curculionoidea) (excluding Platypodinae and Scolytinae) (Zootaxa, 4404) –  Magnolia Press. 2018. – 494 pp.
  17. Абелєнцев В.I. Куницевi // Фауна України. Ссавцi. – К.: Наукова думка, 1968. – Т. 1. – Вип. 3. – 280 с.
  18. Абелєнцев В.І., Попов Б.М. Ряд кажани або кажани – Chiroptera // Фауна України. Ссавцi. – Київ: Вид-во АН УРСР, 1956. – Т. 1. – Вип. 1. – С. 22-446.
  19. Абелєнцев В.І., Попов Б.М. Ряд рукокрилі або кажани – Chiroptera// Фауна України. Ссавцi. – К.: Вид-во АН УРСР, 1956. – Т. 1. – Вип. 1. – С. 229-446.
  20. Альбицкая М.А. Очерк растительности Мелитопольского и Акимовского районов, Запорожской области. // Науч. зап. Днепропет. гос. ун-та: Сб. работ биол. факультета. – К.: Изд-во Киев. гос. ун-та. – 1953. – Т. 38. – С. 22-26.
  21. Атлас Запорізької області / Уклад. і підгот. до вид. ДНВП “Картографія” у 1997 році.; [Гл. ред. Веклич Л.М.]. – К.: Укргеодезкартографія, 1997. – 48с.
  22. Атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР / [Ред. кол. П.Н. Першин, А.Н. Алымов, А.Е. Бабинец и др.]. – М.: ГУГК, 1978. – 183 с.
  23. Багаторічні насадження. Карта / В.П. Разов. Масштаб 1:8000000 // Національний атлас України. – К.: ДНВП “Картографія”, 2007. – С. 373.
  24. Бартенев А.Ф. Жуки-усачи Левобережной Украины и Крыма: Монография. – Харьков: ХНУ им. В. Н. Каразина, – 418 с. 
  25. Белановский И.Д. Тахины УССР, Ч. 2. – К: Изд-во А УССР,  – 240 с.
  26. Бидзиля А. В., Будашкин Ю. И., Жаков А. В. Новые находки чешуекрылых (Insecta: Lepidoptera) в Украине //Известия Харьковского энтомологического общества. – 2003 (2002). – Т. 10. – № 1–2. – С. 59–75.
  27. Бидзиля А.В., Бидычак Р.М., Будашкин Ю.И., Демьяненко С.А., Жаков А.В. Новые и интересные находки микрочешуекрылых (Lepidoptera) в Украине. Сообщение 3. В: Экосистемы, их оптимизация и охрана. – 2014.  – Вып. 11. – С. 3–17.
  28. Бидзиля А.В., Будашкин Ю.И. Новые находки микрочешуекрылых (Insecta, Lepidoptera) вУкраине // Журнал Українського ентомологічного товариства. – 1998. – Т. 4. – Вип. 3–4. –  С. 3–16.
  29. Бидзиля А.В., Будашкин Ю.И., Голобородько К.К., Демьяненко С.А. Жаков А.В. Новые интересные находки микрочешуекрылых (Lepidoptera) вУкраине. Сообщение 2 // Эверсманния. – 2013. – № 33. – С. 23–30.
  30. Бидзиля А.В., Будашкин Ю.И., Жаков, А.В., Костюк И.Ю. Новые и интересные находки микрочешуекрылых (Lepidoptera) в Украине // Эверсманния. – 2011. – Вып. 25–26. – С. 64–74.
  31. Бідзіля О.В, Будашкін Ю.І. Нові знахідки лускокрилих (Lepidoptera) в Україні // Праці зоологічного музею Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2009. – Т. 5. – С. 14–28.
  32. Білик Г.І. Рослинність засолених ґрунтів України, її розвиток, використання та поліп-шення. – К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1963. – 299 с.
  33. Білик Г.І. Рослинність Нижнього Придніпров’я / АН УССР. Ин-т ботаники им. Н.Г. Холодного. – К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1956. – 180 с.
  34. Борисенков Е.П., Пасецкий В.М. Экстремальные природные явления в русских летописях XI-XVII вв. – Ленинград: Гидрометеоиздат, 1983. – 240 с.
  35. Браунер А.А. Сельскохозяйственная зоология. – Одесса: ГИЗ, 1923. – 435 с.
  36. Будашкин Ю. И., Голобородько К. К.,  Жаков А. В.  Чехликовые моли (Lepidoptera: Coleophoridae): к фауне степной зоны Украины. Сообщение 2 //  Українська ентомофауністика. – 2012. – Т. 3. – № 2. – С. 25–33.
  37. Будашкин Ю.И. Новые сведения по распространению и таксономии палеарктических молелистовёрток  (Lepidoptera, Choreutidae) // Праці Зоологічного музею КНУ імені Тараса Шевченка. – 2003.  – Т. 1. – Вип. 1. – С. 43–56.
  38. Будашкин Ю.И., Бидзиля А.В., Жаков А.В. Чехликовые моли (Lepidoptera, Coleophoridae): к фауне степной зоны Украины // Українська ентомофауністика. – 2011. – Т. 2. – № 2. – С. 1–9.
  39. Будашкин Ю.И., Бидзиля А.В., Жаков А.В. Чехликовые моли (Leріdорtеrа, Соlеорhоrіdае): новые материалы к фауне Украины // Украінська ентомофауністика. – 2014. – Т. 5. – № 2. – С. 1–9.
  40. Будашкин Ю.И., Жаков А.В. Чехликовые моли (Lepidoptera, Coleophoridae): к фауне степной зоны Украины. Сообщение 3 // Українська ентомофауністика. – 2013. – Т. 4. – № 1. – С. 33–42.
  41. Будівництво парку сонячної електростанції потужністю 50 МВт у смт. Чернігівка. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uamap.org.ua/object_base/budivnictvo-parku-sonacnoi-elektrostancii-potuznistu-50-mvt-u-smt-cernigivka.
  42. Вальтер Г. Общая геоботаника. – М.: Мир, 1982. – 264 с.
  43. Вервес Ю.Г. Видовий склад комах (Diptera: Sarcophagidae, Rhinopharidae, Calliphoridae) ) в районі Богатирської біостанції Мелітопольського державного педагогіного університету – Нові виміри сучасного світу: Зб. Матеріалів…– Мелітополь, 2010. – С. 11–14.
  44. Вервес Ю.Г. К фауне саркофагид (Diptera, Sarcophagidae) СССР. Триба Sarcophagini (Подсемейство Sarcophaginae) // Вестник зоологии. – 1974. – Т. 1. – № 5. – С. 30–37.
  45. Воинственский М.А. Птицы степной полосы Европейской части СССР / М.А. Воинственский. – К., 1960. – 289с.
  46. Воинственский М.А. Птицы степной полосы Европейской части СССР. – Киев: Наук. думка, 1960. – 291 с.
  47. Волох А.М. Краткий очерк истории формирования современ-ной фауны охотничьих зверей в южных районах Украины // Проблемы изучения фауны юга Украины: Сб. науч. тр. – Мелитополь-Одесса. – 1999. – С. 34-49.
  48. Волох А.М. О бедственном положении морской свиньи в Азовском море // Редкие виды млек. России и сопред. тер-й: Тез. докл. междунар. совещ. – Москва. – 1997. – С. 21.
  49. Волох А.М. Особенности формирования приазовской части ареала средиземноморского нетопыря, Pipistrellus Kuhlii // Вестн. зоол. – 2002 а. – Т. 36. – № 1. – С. 101-104.
  50. Волох А.М. Охотничьи звери Степной Украины. – Херсон: ФЛП Гринь Д.С., 2014. – Кн. 1: 412 с.
  51. Волох А.М. Перегузня. Горностай // Червона Книга України. Тваринний свiт. – Київ: Глобалконсалтинг, 2009 а. – С. 538-539.
  52. Волох А.М. Роль міграції ондатри в формуванні приазовського осередку її ареалу // Вісник Луганського пед. ун–ту. –  № 1 (45) – 2002. – С. 38-42.
  53. Волох А.М. Сучасне поширення видри (Lutra lutra L., 1758) в Україні та її чисельність // Вісн. Запорізького держ. ун–ту / Фіз.–мат. та біол. науки. – 2003. – № 1. – С. 133-139.
  54. Волох А.М. Сучасне поширення та чисельність перегузні (Vormela peregusna Gűeld., 1770) в Україні // Вопросы биоиндикации и экологии: Меведомств. науч. сб. – Запорожье. – 2003 а. – Вып. 8. – № 2. – С. 112-126.
  55. Волох А.М. Сучасний стан популяцій степового тхора (Mustela eversmanni Lesson, 1827) в Україні // Наук. вісн. Ужгород. держ. ун–ту. Сер. біол.  – 2004. – Вип. 15. – С. 105-109.
  56. Волох А.М. Сучасний стан степової біоти на Запоріжжі // Екологічний вісник. – Киів: ТОВ «Центр екоосвіти та інформації», 2008. – № 6. – С. 23-25.
  57. Волох А.М. Тушканчик великий // Червона Книга України. Тваринний свiт. – Київ: Глобалконсалтинг, 2009. – С. 525.
  58. Волох А.М. Тхiр степовий // Червона Книга України. Тваринний свiт. – Київ: Глобалконсалтинг, 2009 б. – С. 541.
  59. Волох А.М., Cіохін В.Д., Поліщук І.К., Горлов П.І. Дослідження кажанів на території Українського Приазов`я за допомогою ультразвукового детектора в зоні впливу вітрової електростанції // Бранта: Сб. трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. – Мелитополь. – 2014. – № 17. – С. 76-95.
  60. Волох А.М., Cіохін В.Д., Поліщук І.К., Горлов П.І. Дослідження кажанів на території Українського Приазов`я за допомогою ультразвукового детектора в зоні впливу вітрової електростанції // Бранта: Сб. трудов Азово-Черноморской орнитол. станции. – Мелитополь. – 2014. – № 17. – С. 76-95.
  61. Волох А.М., Роженко М.В. Видра річкова // Червона Книга України. Тваринний свiт. – Київ: Глобалконсалтинг, 2009. – С. 543.
  62. Воровка В.П. Геоэкологическое обоснование оптимизации экоинфраструктуры Запорожской области: дисс. на соискание учен. степени кандидата геогр. наук: спец. 11.00.11 “Конструктивна географія та раціональне використання природних ресурсів” / Воровка Владимир Петрович. – Симферополь, 2000. – 230 с.
  63. Географічна енциклопедія України: у 3 т. / редколегія: О.М. Маринич (відпов. ред.) та ін. – К.: «Українська радянська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1989-1993. – Т. 1. – 1989. – 416 с.
  64. Географічна енциклопедія України: у 3 т. / редколегія: О.М. Маринич (відпов. ред.) та ін. – К.: «Українська радянська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1989-1993. – Т. 2. – 1990. – 480 с.
  65. Географічна енциклопедія України: у 3 т. / редколегія: О.М. Маринич (відпов. ред.) та ін. – К.: «Українська радянська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1989-1993. – Т. 3. – 1993. – 480 с.
  66. Геологічна будова. Карта / В.А. Вєліканов, П.Ф. Гожик, Г.І. Педанюк. Масштаб: 1:2500000 / Національний атлас України. – К.: ДНВП “Картографія”, 2007. – С. 108-109.
  67. Геоморфологическая карта Украинской ССР и Молдавской ССР / И.Л. Соколовский [Глав. ред.], Б.Д. Возгрин, Г.Г. Грузман, И.М. Рослый. Масштаб: 1:1000000. // Министерство геологии УССР, Центральная тематическая экспедиция. – 1979.
  68. Геоморфология Украинской ССР: учеб. пособие / [И.М. Рослый, Ю.А. Кошик, Э.Т. Палиенко и др.]; под общ. ред. И.М. Рослого. – К.: Выща школа, 1990. – 287 с.
  69. Геоморфологічна будова. Карта / В.П. Палієнко, А.В. Матошко, М.Є. Барщевський. Масштаб: 1:2500000 // Національний атлас України. – К.: ДНВП “Картографія”, 2007. – С. 158-159.
  70. Геряк Ю.М., Дем’яненко С.О., Жаков О.В., Ковальов І.В., Козлов С.М., Коновалов С.В., Мушинський В.Г., Сєвєров І.Г. Нові, маловідомі та рідкісні види Noctuоidea (Insecta, Lepidoptera) степової зони України \\ Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія. – 2012. – Вип. 32. – С. 65–87.
  71. Геряк Ю.М., Жаков О.В., Костюк І.Ю., Сергієнко В.М. Еколого-фауністичний огляд нолід (Nolidae, Noctuoidea, Lepidoptera) фауни України // Вісник Національного науково-природничого музею. – 2014. Том 12. – С. 71–99.
  72. Голобородько К.К. Махіна В.О. Лускокрилі (Lepidoptera), які охороняються в Національному природному парку «Великий Луг// Вісник Дніпропетровського університету. Сер.: Біологія. Екологія. – 2013. – Вип. 21(2). – С. 89–94.
  73. Горєв Л.М. Гідрохімія України / Л.М. Горєв, В.І. Пелешко, В.К. Хільчевський. – К.: Вища школа, 1995. – 307 с.
  74. Горизонтальна розчленованість рельєфу. Карта / Р.О. Спиця, Г.В. Кучма, О.М. Лугова. Масштаб: 1:5000000 // Національний атлас України. – К.: ДНВП “Картографія”, 2007. – С. 157.
  75. Гроссет Г.Е. Колебания границ между лесом и степью в голо-цене в свете учения о смешении зон // Бюл. МОИП. Отд. биол. – 1961. – Т. 66. – Вып. 2. – С. 65-84.
  76. Гурский И.Г. Новые данные о численности волка и её регуляции в Украине // Экология, поведение и управление популяциями волка: Сб. науч. тр. – Москва. – 1989. – С. 55-57.
  77. Ґрунти. Карта / О.О. Бацула, О.П. Канаш, Т.М. Лактіонова, В.В. Медведєв. Масштаб: 1:2500000 // Національний атлас України. – К.: ДНВП “Карто¬графія”, 2007. – С. 188-189.
  78. Деградація ґрунтів. Карта / О.П. Канаш. Масштаб 1:4000000 // Національний атлас України. – К.: ДНВП “Картографія”, 2007. – С. 413.
  79. Державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду станом на 01.01.06 р. / І.І. Чорней, В.В. Буджак, І.В. Скільський. // Міністерство охорони навколиш-нього середовища України. Державна служба заповідної справи. – Київ, 2006. – 311 с.
  80. Докучаев В.В. Наши степи прежде и теперь. – Москва–Ленинград: Изд-во АН СССР, 1951. – Т. 6. – С. 16-102.
  81. Єдиний державний реєстр юридичних осіб та громадських формувань. 2018. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://edr.dominus.kiev.ua/
  82. Жаков А. В., Бурма С. К. Малоизвестные и новые данные по распространению булавоусых чешуекрылых (Lepidoptera, Rhopalocera) в Запорожской области // Збірка матеріалів Міжнародної конференції «Сучасні проблеми біології, екології та хімії…». Запоріжжя, 2007. – Ч. 1. – С. 134–135.
  83. Жаков А.В., Гетманчук В. Фауна пальцекрылых молей Запорожской области. – Заповедное Запорожье, 1998. Вып. 1. – 99 с.
  84. Загальна розчленованість рельєфу. Карта / Р.О. Спиця, Г.В. Кучма, О.М. Лугова. Масштаб: 1:5000000 // Національний атлас України. – К.: ДНВП “Картографія”, 2007. – С. 157.
  85. Загороднюк І. Міграції кажанів: суть явища, базові поняття, методи дослідження // Novitates Theriologicae: Міграційний статус кажанів в Україні. – 2001. – № 6. – С. 8-20.
  86. Загороднюк І.В. Степове фауністичне ядро Східної Європи: його структура та перспективи збереження // Доповіді НАН України. – 1999. – № 5. – С. 203–210.
  87. Заклади охорони здоров'я по районам Запорізької області. Департамент охорони здоров’я Запорізької обласної адміністрації. 2017 рік. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oblzdrav.zp.ua/zakladi/merezha
  88. Закон України “Про екологічну мережу України” (1864-IV, від 24.06.2004 р.); Закон України „Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” (№ 1989-ІІІ від 21 вересня 2000р.);
  89. Закон України «Про приєднання України до Угоди про збереження кажанів в Європі // Відомості Верховної Ради. – 1999. –  № 28. – Ст. 233.
  90. Інвестиційний паспорт Чернігівського району Запорізької області. 2017 рік. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://investment.zoda. gov.ua/chernigivka
  91. Інформаційно-аналітична довідка про виникнення надзвичайних ситуацій в Україні у 2017 році. – К: Державна служба України з надзвичайних ситуацій, 2018. – Режим доступу: http://www.dsns.gov.ua/ua/Dovidka-za-kvartal/72899.html.
  92. Кармишев Ю.В. Плазуни півдня степової зони України (поширення, системетика та особливості біології //Автореферат ... канд.. біол.. наук. – Київ, 2002. – 20 с.
  93. Кармышев Ю.В. Земноводные, пресмыкающиеся Северо-Западного Приазовья // Питання біоіндикації та екології. – 2007. - Вип. 12, №2. – С. 108-118.
  94. Кармышев Ю.В., Волканова А.В. Распространение рідких пресмыкающихся на юге Украины \\ Биологические науки. - 2014. – С. 78-80
  95. Карта растительности Украинской ССР / Г.И. Билык, Ю.Р. Шеляг-Сосонко, Т.Л. Андриенко, Д.Я. Афанасьев, В.В. Осычнюк, В.К. Мякушко. Масштаб: 1:1500000. – ПКО “Картография” ГУГК, 1978.
  96. Кириков С.В. Человек и природа степной зоны. – Москва: Наука, 1983. – 127 с.
  97. Клімат України / За ред. В.М. Ліпінського, В.А. Дячука, В.М. Бабіченко. – К.: Видавництво Раєвського, 2003. – 343 с.
  98. Коломійчук Віталій Молочна ріка – диво природи / Віталій Коломійчук, Олег Листопад. – Мелітополь, 2002. – 100 с.
  99. Корнеев А.П. Енотовидная собака на Украине (результаты работ по акклиматизации) // Тр. зоомузея Киев. гос. ун-та. – Киев. – 1954. – № 4. – С. 13-72.
  100. Костюченко Р.А. Появление енотовидной собаки на берегу Азовского моря // Природа. – 1950. – № 9. – С. 69-70.
  101. Котенко Т.И. Пресмыкающиеся Левобережной степи Украины: Автореф. дис. … канд.биол.наук: 03.00.08. – К., 1983. – 24 с.
  102. Лавренко Е.М. Евроазиатская степная область // Геоботаническое районирование СССР: Тр. Комиссии по естеств.- истор. районированию СССР. – Москва: Изд-во АН СССР. – 1947. – Вып. 2. – 150 с.
  103. Лисецкий А.С. Некоторые новые данные о распространении птиц и млекопитающих на Украине //Тр. НИИ биологии и биол. ф-та ХГУ им. А.М. Горького. – Харьков. – 1959. – Т. 28. – 157-159.
  104. Лисецкий А.С. Формирование фауны грызунов юга левобережной степи Украины в связи с лесонасаждением и орошением: Автореф. дис…к-та биол. наук: 03.00.08 / Харьков. гос. ун-т. – Харьков, 1965. – 24 с.
  105. Мамонтова В. О. Попелиці-ляхніди / Фауна України. Т. 20. Вип. 7. – К.: Наукова думка, 1972. – 228 с.
  106. Мартынов В.В., Плющ И.Г. Новые находки редких и малоизвестных видов булавоусых чешуекрылых (Lepidoptera, Rhopalocera) на территории Украины // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія. – 2013. – Вип. 35. – С.  63–72.
  107. Медведев С.И. Некоторые черты фауны насекомых искусственных насаждений в степях восточной Украины // Учёные записки  Харьковск. гос. ун-та (Тр. н.-и. ин-та биол.), 1953. – Т. 18. – С. 63–112.
  108. Медведев С.И., Тремль А.Г., Божко М.П., Шапиро Д.С. Вредители агролесомелиоративніх питомников // Учёные записки Харьковск. гос. ун-та (Тр. н.-и. ин-та биол.), 1953. – Т. 18. – С. 7–46.
  109. Мигулін О. Шкідні та корисні звірі України. – Харків: Радянський селянин, 1927. – 166 с.
  110. Міграційний рух населення 2010-2016 рр. Офіційний сайт Головного управління статистики в Запорізькій області. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zp.ukrstat.gov.ua
  111. Мороз О. Ю. Нові дані про рідкісні та зникаючі види перетинчастокрилих (Insecta: Hymenoptera) Запорізької області // Вестник зоологи, 1998.  – Т. 32, віп. 3. – С. 37.
  112. Муленко М. А., Карпенко Г. О., Жаков О. В. Ентомофауна о. Хортиця. – Природа острова Хортиця. Колективна монографія – Запоріжжя: Національний заповідник «Хортиця», 2016. – Вип. 2. –С. 101–151.
  113. Муліка А.М. Геоморфологія басейну р. Молочної і Молочного лиману // Геологія та нафтогазоносність півдня України / Відп. ред. Д.Н. Коваленко. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963. – С. 106-120.
  114. Науковий звіт щодо створення науково-технічної продукції з теми «Розробка програми екологічного оздоровлення басейну річки Молочна, відновлення її гідрологічного режиму, благоустрою та збереження біорізноманіття» / Виконавці: Черничко Й.І., Демченко В.О., Сіохін В.Д. та ін. – Мелітополь, 2013. – 158 с.
  115. Огульчанский А.Я. Каменная куница в Запорожской области // Природа. – 1954. – № 4. – С. 117-118.
  116. Огульчанский А.Я. Перевязка на Северном Приазовье // Природа. – 1952. – № 12. – С. 11.
  117. Односум В. К. Жуки-горбатки (Coleoptera, Mordellidae) /Фауна Украины. Том 19. Жесткокрылые. Вып. 9. – Киев: Наукова думка, 2010. – 264 с.
  118. Осичнюк Г. З.  Бджоли-андреніди. Фауна України. Т. 12. Бджолині. Вип. 5. – К.: Наукова думка, 1977.  – 328 с.
  119. Осичнюк Г. З.  Бджоли-колетиди. Фауна України. Т. 12. Бджолині. Вип. 4. – К.: Наукова думка, 1970.  – 156 с.
  120. Пiдоплiчко I.Г. Матерiали до вивчення минулих фаун УРСР. – Київ: Вид-во АН УРСР, 1938. – Вип. 1. – 1-176.
  121. Пiдоплiчко I.Г. Матерiали до вивчення минулих фаун УРСР. – Київ: Вид - во АН УРСР, 1956. – Вип. 2. – 1-234.
  122. Павлов М.П. Акклиматизация охотничье-промысловых зверей и птиц в СССР. – Киров: Волго-Вятское книж. изд-во, 1999 – Ч. 3. – 666 с.
  123. Петроченко В.И. Герпетофауна о. Хортица // Вестник зоологии. – 1990. - № 6. – С. 78-80.
  124. Петроченко В.І. та ін. Рідкісні рослини, тварини, гриби і лишайники Запорізької області. – Запоріжжя: Полиграф, 2005. – 224 с.
  125. Писанець Є. Земноводні України. – Київ: Вид-во Раєвського, 2007. – 192 с.
  126. Писарева М.Е. Вредные и полезные млекопитающие Старо-Бердянской и Алтагирской лесных дач // Науч. зап. Днепропет. гос. ун-та: Сб. работ биол. факультета. – К.: Изд-во Киев. гос. ун-та. – 1953. – Т. 38. – С. 101-110.
  127. Писарева М.Е. О млекопитающих искусственных лесов степной зоны УССР // Искусств. леса степ. зоны юго-востока УССР. – Харьков: Изд-во АН УССР. – 1960.  – С. 122-130.
  128. Плющ И. Г. , Будашкин Ю. И., Жаков А. В., Мельничук Б. В. Булавоусые чешуекрылые (Lepidoptera: Rhopalocera) Запорожской области.  – Фауна и биоценотические связи насекомых Украины. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 37–40.
  129. Пояснювальна записка до проекту Закону України „Про екологічну мережу України” (№ 1864 – IV від 24 червня 2004 р.). – 14 с.
  130. Природа УССР. Ландшафты и физико-географическое районирование / Маринич А.М. Пащенко В.М., Шищенко П.Г. [и др.]; отв. ред. А.М. Маринич. – К.: Наукова думка, 1985. – 222 с.
  131. Природний рух населення 2010-2017 рр. Офіційний сайт Головного управління статистики в Запорізькій області. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zp.ukrstat.gov.ua
  132. Природні кормові угіддя. Карта / В.П. Разов. Масштаб: 1:5000000 // Національний атлас України. – К.: ДНВП “Картографія”, 2007. – С. 374.
  133. Промисловість Запорізької області в 2014 році. Статистичний збірник. – Запоріжжя: Державна служба статистики України Головне управління статистики у Запорізькій області, 2015. – 117 с.
  134. Проценко Ю. В., Горобчишин В. А. Роющие осы (Hymenoptera: Sphecidae, Crabronidae), занесённые в Красную книгу Украины // Известия Харьковского энтомологического общества. – 2015. – Т. 23. – Вып. 2. – С. 20–28.
  135. Пузанов І.І. Зоогеографія. – К.: Радянська школа, 1949. – 504 с.
  136. Пучков В. Г. Беритиди, червоноклопи, пієзматиди, підкорники  і тингіди / Фауна України. – Kиiв: Вид-во АН Украiнськой РСР, 1974. – Т. 21, вып. 4. – 332 с.
  137. Пучков В. Г. Крайовики / Фауна України. – Kиiв: Вид-во АН Украiнськой РСР, 1962. – Т. 21, вып. 2. – 162 с.
  138. Пучков В.Г. Лiгеiди / Фауна України. – Kиiв: Вид-во АН Украiнськой РСР, 1969. – Т. 21, вып. 3. – 388 с.
  139. Пучков В.Г. Щитники / Фауна України. – Kиiв: Вид-во АН Украiнськой РСР, 1961. – Т. 21, вып. 1. – 338 с.
  140. Рева П.П. та ін. Риби, земноводні та плазуни заплави ріки Молочної // Педвуз сьогодення. Ч. І. – Мелітополь, 1995. – С. 65-67.
  141. Рентюк Е.К. Прибрежные биотопы Северо-Западного Причерноморья как очаги разнообразия мелких млекопитающих // Териофауна России и сопредельных территорий: Матер. междунар. совещ. – Москва. – 2007. – С. 414.
  142. Ресурсы поверхностных вод СССР / Под ред. М.С. Каганера. – Т. 6. Украина и Молдавия. Вып. 3. Бассейн Северского Донца и реки Приазовья. – Л.: Гидрометеоиздат, 1967. – 491 с.
  143. Ресурсы поверхностных вод СССР: Гидрологическая изученность / Под ред. Б.М. Штейнгольца. – Том 6. Украина и Молдавия. Вып. 3. Крым и Приазовье. – Л.: Гидрометеоиздат, 1964. – 128 с.
  144. Рілля. Карта / О.П. Канаш, В.П. Разов. Масштаб: 1:4000000 // Національний атлас України. – К.: ДНВП “Картографія”, 2007. – С. 362.
  145. Розподіл постійного населення Запорізької області за статтю та віком на 1 січня 2017 та 2018 років. Статистичний збірник. – Головне управління статистики в Запорізькій області: Запоріжжя, 2018 – 129 с.
  146. Рослинність. Карта. / Я.П. Дідух, Ю.Р. Шеляг-Сосонко. Масштаб: 1:2500000 // Національний атлас України. – К.: ДНВП “Картографія”, 2007. – С. 198-199.
  147. Савченко Е. Н. Комары-лимонииды. Фауна Украины, т. 14, вып. 2. – Киев: Наукова думка, 1986. – 380 с.
  148. Савченко Є. М. Матеріали до фауни УРСР. Пластичастовусі жуки (Coleoptera: Scarabaeidae). – Київ: вид-во  АН УРСР, 1938. – 208 с.
  149. Сільське господарство / Офіційний сайт Запорізької районної ради// zprada.gov.ua.
  150. Сільське господарство Запорізької області. Статистичний збірник – 2015. – Запоріжжя: Головне управління статистики у Запорізькій області, 2016. – 205 с.
  151. Соціально-економічний паспорт Чернігівського району за підсумками 2017 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zor.gov.ua/sites/default/files/pasport_chernigivskogo_rayonu_0.pdf
  152. Стан та розвиток транспорту області. Статистичний збірник 2014. – Запоріжжя: Головне управління статистики у Запорізькій області, 2015. – 47 с.
  153. Стихійні метеорологічні явища на території України за останнє двадцятиріччя (1986-2005) / За ред. В.М. Ліпінського, В.І. Осадчого, В.М. Бабіченко. – К.: Ніка-Центр, 2006. – 312 с.
  154. Сурядна Н. М., Лисенко В. І., Демченко В. О., Антоновський О. Г., Сучков С. І., Микитенець Г. І., Мануїлова О. М., Бусел В. А. Тваринний світ Запорізької області у Червоній книзі України. Мелітопольщина. – Мелітополь, Колор-Принт, 2017. – 240 с.
  155. Сурядна Н. Амфібії та рептилії //Молочна ріка – диво природи. – Мелітополь, 2002. – С. 63-73.
  156. Сурядна Н.М., Писанець С.М. Земноводні (Amphibia: Caudata, Anura). Каталог колекцій. – Мелітополь: Видавничий будинок ММД, 2010. – Вип. 1. – 92 с.
  157. Сурядная Н.М. Распространение краснобрюхой жерлянки (Bombina bombina (Linnaeus, 1761)) в Запорожской области Украины // Н.Н. Сурядная, Г.И. Микитинец, Ю.В. Кармышев, В.А. Бусел // Современная герпетология. – 2011. – 11 (1-2). – С. 83-85.
  158. Сучков С.И. Новая находка Hamaeris lucina (Lepidoptera, Riodinidae) в Южной Украине // Вестник зоологии. – 2000. – № 4–5. – С. 17.  
  159. Сучков С.І. Нові знахідки комах (Insecta) Червоної книги України // Матеріали до 4-го видання Червоної книги України. Тваринний світ / Серія: «Conservation Biology in Ukraine». – Вип. 7, Т. 2. – Київ, 2018. – С. 313–321.
  160. Токарский В.А., Грубник В.В., Петриченко В.В. Реакклиматизация степного сурка в Запорожской области // Возрождение сурка: Тез. докл. междунар. семинара. – Москва. – 1997. – С. 48-49.
  161. Топографическая карта. Запорожье, Орехов. Масштаб 1 : 100 000. – К.: Киевская военно-картографическая фабрика, 2008. – 1 л.
  162. Треус В.Д. Акклиматизация и гибридизация животных в Аскания-Нова. – К.: Урожай, 1968. – 316 с.
  163. Треус В.Д., Лобанов В.Д. Кулан и его воспроизводство // Вестник зоологии. – 1974. – № 3. – С. 11-18.
  164. Удосконалена схема фізико-географічного районування України. / О.М. Маринич, Г.О. Пархоменко, О.М. Петренко, П.Г. Шищенко // Український географічний журнал. – 2003. – № 1. – С. 16-20.
  165. Филонов К.П. Популяционный состав и динамика численности лесной мыши (Apodemus sylvaticus L.) (Mammalia, Muridae) в Алтагирском лесничестве Запорожской области // Вестн. зоол. – 1978. – № 4. – С. 19-26.
  166. Филонов К.П. Размещение и численность промысловых зверей в Запорожской области по данным заготовок // Доклад на науч. конф.: Рукопись. – Мелитополь. – 22.11.1967. – С. 1-9.
  167. Фізико-географічне районування. Карта / О.М. Маринич, Г.О. Пархоменко, В.М. Пащенко, О.М. Петренко, П.Г. Шищенко. Масштаб 1:2500000 // Національний атлас України. – К.: ДНВП “Картографія”, 2007. – С. 228-229.
  168. Фізична географія Запорізької області: хрестоматія / Відп. ред. Л.М. Даценко. – Мелітополь: Вид-во МДПУ ім. Б. Хмельницького, 2014. – 200 с.
  169. Фізична географія Української РСР [О.М. Маринич, А.І. Ланько, М.І. Щербань, П.Г. Тищенко]. – К.: Вища школа, 1982. – 208 с.
  170. Формозов А.Н. Изменение природных условий степного юга европейской части СССР за последние сто лет и некоторые черты современной фауны степей // Исслед. географии природ. ресурсов животного и раст. мира. – Москва: Изд-во АН СССР. – 1962. – С. 114-161.
  171. Хрокало Л.А. Видовий склад бабок (Odonata) в районі Богатирської біостанції Мелітопольського державного педагогіного університету та в цілому для Запорізької області.  – Нові виміри сучасного світу: Зб. матеріалів…– Мелітополь, 2010. – С.  31–34.
  172. Червона книга України. Тваринний свiт. (За ред. І.А. Акімова). – Київ: Глобалконсалтинг, 2009. – 624 с.
  173. Червона книга України. Тваринний свiт. (За ред. М.М. Щербака). – Київ: Українська енциклопедiя. – 1994. – 460 с.
  174. Червона книга України. Тваринний світ //за ред. І.А. Акімова. – К.: Глобалконсалтинг, 2009. – 600 с.
  175. Четвертинні відклади. Карта. / Б.Д. Возгрин, П.Ф. Гожик. М: 1:2500000 // Національ-ний атлас України. – К.: ДНВП “Картографія”, 2007. – С. 114-115.
  176. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2018 року. – К: Державна служба статистики України, 2018. – 82 с.
  177. Шапиро Д. С. К изучению жуков-блошек полезащитных полос степей Восточной Украины // Учёные записки  Харьковск. гос. ун-та (Тр. н.-и. ин-та биол.), 1953. – Т. 18. – С. 113–124.
  178. Шарлемань М.В. Зоогеографiя УСРР. – Київ: Вид-во АН УСРР, 1937. – 234 с.
  179. Швець Г.І. Каталог річок України / Склали: Г.І. Швець, Н.І. Дрозд, С.П. Левченко; відп. ред. В.І. Мокляк. – К.: Вид-во АН Української РСР, 1957. – 194 с.
  180. Шеляг-Сосонко Ю.Р.Формування регіональних схем екомережі (методичні рекомендації), - К.: Фитосоциоцентр, 2004. – 71 с.;
  181. Щербак Н.Н. Зоогеографическое деление Украинской ССР // Вестн. зоол. – 1988. – № 3. – С. 22-31.